Учебная работа. Міжнародна економіка

Міжнародна економіка

Міністерство освіти і науки україни

Хмельницький національний університет

КОНТРОЛЬНА робота №1

з дисципліни

Міжнародна економіка

Виконав

Віхтюк Р.Г

шифр 11039

варіант 39

Викладач:

Бондаренко Микола Іванович

39. Прямі іноземні інвестиції

Прямі іноземні інвестиції ( ПІІ) — це підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує йому контроль над бізнесом, у який він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25%.

За рахунок прямих інвестицій за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах. Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія, що має статус юридичної особи з власним балансом. Контроль за нею здійснює банківська компанія, яка володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом. Асоційована компанія відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить значна, але не основна частина акцій. Відділення не є самостійними компаніями і повністю належать батьківській фірмі. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу, в яких іноземному інвестору може належати будь — яка частина акцій. До прямих іноземних інвестицій належать як початкові придбання інвестором власності за кордоном, так і всі наступні операції між інвестором і фірмою, у яку вкладено капітал. Характерною ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між інвесторами та підприємствами, за яких інвестор має значний вплив на рішення, які приймає підприємство.

Прямі іноземні інвестиції ( ПІІ ) мають три основні компоненти:

● акційний капітал — купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

● реінвестовані доходи — пряма частка доходів інвестора ( пропорційно до прямої акційної участі ), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;

● внутрішньо фірмові позики, або внутрішньо фірмові боргові трансакції — це коротко — чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами ( материнськими компаніями та їхніми філіями).

Чинниками, які, активно впливають на зростання ПІІ і зумовлюють випереджаючі темпи зростання ПІІ порівняно з темпами зростання світової торгівлі (а також ВВП промислово-розвинутих країн), є: інтеграція виробництва, еволюція його в бік створення міжнародної продукції; зростаюча роль ТНК; економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на підтримку темпів економічного зростання і рівня зайнятості; прагнення країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою здолати кризовий стан економіки і соціальної сфери; екологічні чинники, що спонукають розвинуті країни переводити шкідливе виробництво в країни, що розвиваються. При участі в ПІІ уряду додатковим мотивом може бути досягнення певних політичних цілей: забезпечення стратегічними ресурсами, розширення сфери свого впливу з боку уряду. Прямі іноземні інвестиції здійснюються не лише горизонтально, тобто фірмами, що купують або засновують аналогічні фірми за рубежем, а й вертикально. Деякі фірми вбачають привабливість ШІ в тому, що вони дають змогу підвищити надійність джерел постачання сировиною та іншими проміжними продуктами (напівфабрикатами). Вертикальна інтеграція збільшує надійність постачання і може призвести до скорочення експлуатаційних витрат і забезпечити контроль за товаропотоками через кордони в складній світовій системі розподілу.

Потреби в іноземних інвестиціях існують практично в кожній країні. Залучення іноземних інвестицій є реальним шляхом поповнення дохідної статті бюджету, впровадження сучасної техніки, удосконалення методів управління. Важливим елементом побудови системи управління іноземними інвестиціями є науково обґрунтована, детальна їхня класифікація за певними ознаками. Запропонована класифікація створює необхідне методологічне середовище для вдосконалення обліку й аналізу іноземних інвестицій на підприємствах України.

47. проблема заборгованості та шляхи її вирішення

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо — все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов’язаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію "кризи боргів". Причинами кризи також стали — невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від’ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій, значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та інші.

Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках.

Державний борг — загальна сума заборгованості держави, що включає в себе випущені і непогашені боргові державні зобовязання , які в свою чергу включають боргові зобов’язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору. З eкономічної точки зору державний борг являє собою економічні відносини держави в лиці позичальника з її креeдиторами, ті вирішені питання щодо перерозподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення.

Залежно від сфери розміщення позик розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — сукупність зобов’язань держави, які виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов’язань держави перед нерезидентами. Іншими словами держава виконує роль позичальника (гаранта) погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. тоже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

·прямий державний зовнішній борг, формування якого проходить через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу відбувається за рахунок коштів державного бюджету;

·умовний державний зовнішній борг, що формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити завдяки власним коштам, і саме через це, фінансові державні зобов’язання щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у рази невиконання позичальником своїх боргових зобовязань перед нерезидентом згідно з угодою про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов’язання стають прямими.

У разі, якщо усі наведені показники країни знаходяться на критичному рівні протягом трьох років, — міжнародні фінансово-кредитні інститути або уряд офіційно визнають в країні боргову кризу.

Шляхами зменшення зовнішньої заборгованості можна вважати наступні:

. Враховуючи специфіку стану державної заборгованості (левова частка зовнішнього боргу — державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет.

. З метою запобігання зростанню простроченої заборгованості в економіці слід усвідомлювати, що в основі функціонування ринкової економіки лежить принцип довіри господарюючих суб’єктів одне до одного. Підрив цієї довіри означатиме неминучу кризу. Ось чому не можна не підтримувати дії Нацбанку, спрямовані на подолання паніки серед клієнтів банків.

. Має бути посилений митний контроль за надходженням у країну так званого «сірого» та «чорного» імпорту, який, крім несплати мита та інших податків, призводить до подальшого вивезення іноземної валюти з країни. Необхідні також заходи нетарифного характеру, спрямовані на скорочення ввезення побутових товарів з країн сходу та інших регіонів світу. Задля цього потрібно істотно підвищити контроль за якістю товарiв, котрі надходять в Україну.

. Необхідно розширити та пришвидшити розвиток внутрішнього фінансового ринку для активізації купівлі державних зобов’язань.

На думку експертів Національний 52. суть та види ТНК

Як правило, термін корпорація вживається до фірм, концернів і так далі, які функціонують за участю акціонерного капіталу. Корпорація — в англомовних країнах назва акціонерного товариства.

Транснаціональна корпорація — це комплекс, що використовує в своїй діяльності міжнародний підхід і що припускає формування транснаціонального виробничого, торгового і фінансового комплексу з єдиним центром ухвалення рішень в країні базування і з філіями в інших країнах.

Транснаціональні корпорації — це міжнародні компанії. Вони міжнародні за характером своєї діяльності: вони володіють або контролюють виробництво продукції (або послуг) поза межами країни базування, в різних країнах світу, розташовуючи там свої філії, що функціонують відповідно до глобальної стратегії материнської компанії. таким чином, "міжнародний підхід" ТНК визначається тією роллю, яку займають зарубіжні операції у всіх аспектах економічного життя цих компаній.

З приводу визначення поняття "ТНК", критеріїв, що дозволяють відокремити їх від інших фірм, до цих пір йдуть суперечки. Оскільки важко з упевненістю визначити, чи використовує компанія "Міжнародний підхід", застосовуються вужчі робочі визначення транснаціональних корпорацій. Пропонуються до використання такі критерії віднесення корпорацій до транснаціональних:

·- кількість країн, в яких діє компанія (відповідно до різних пропонованих підходів мінімум складає від 2 до 6 країн);

·- певне мінімальне число країн, в яких розміщені виробничі потужності компанії;

·- певний розмір, якого досягла компанія;

·- мінімум частки іноземних операцій в доходах або продажах фірми (як правило, 25 %);

·- володіння не менше ніж 25 % "голосуючих" акцій в трьох або більш країнах — той мінімум пайової участі в зарубіжному акціонерному капіталі, який забезпечував би фірмі контроль над економічною діяльністю зарубіжного підприємства і представляв би прямі зарубіжні інвестиції;

·- багатонаціональний склад персоналу компаній, склад її вищого керівництва.

Щоб забезпечити багатонаціональність вищого управлінського шару, необхідно практикувати підбір кадрів в країнах, де розміщені дочірні компанії ТНК, і надавати їм можливість просування по службі аж до вищого керівництва, не звертаючи увагу на їх підданство. Проте практика показує, що найчастіше вищий управлінський персонал материнської компанії формується з представників країни її базування, з них же складається і вище керівництво дочірніх фірм з використанням місцевих кадрів на рядових посадах.

ТНК — це компанія: що має одиниці в двох або більш країнах, незалежно від юридичної форми і поля діяльності; оперує в рамках системи ухвалення рішень, що дозволяє проводити узгоджену політику і здійснювати загальну стратегію через один або більше керівний центр; у якій окремі одиниці зв’язані за допомогою власності або яким-небудь іншим чином так, що одна або більш з них можуть мати значний вплив на діяльність інших і, зокрема, ділити знання, ресурси і відповідальність з іншими.

У літературі можна зустріти безліч назв міжнародних корпорацій: багатонаціональні корпорації, інтернаціональні корпорації, транснаціональні корпорації, глобальні корпорації і ін. Всі корпорації можна розділити на національні і транснаціональні, а транснаціональні, у свою чергу, на інтернаціональні, багатонаціональні (мультинаціональні) і глобальні корпорації. Всі ці чотири види корпорацій відображають насправді етапи їх розвитку. Порівнюючи види транснаціональних корпорацій, значна увага приділяється, перш за все, принципам взаємин між материнською компанією і дочірніми підприємствами. Залежно від цього в теорії ТНК виділяються наступні типи взаємин (або навіть типи ТНК): етноцентричний, поліцентричний, регіоцентричний і геоцентричний.

Інтернаціональні корпорації — це національні монополії із зарубіжними активами. їх виробнича і торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави.

Правовий режим ТНК припускає ділову активність, що здійснюється в різних країнах за допомогою утворення в них зарубіжних філій у вигляді структурних підрозділів без юридичної самостійності і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, науково-дослідних розробок.

характеристика видів ТНК

Характеристичні ознакиІнтернаціональні корпораціїБагатонаціональні корпораціїГлобальні корпорації1. Тип взаємин материнської компанії і зарубіжних філійЕтноцентричнийПоліцентричний або регіоцентричнийГеоцентричний2. ОрієнтаціяАбсолютний приріст материнської компанії, зарубіжні філії створюються, як правило, тільки для забезпечення постачання або збуту.об‘єднання компаній низки країн на виробничій або науково-технічній основі. великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн. Філії великі і здійснюють різноманітні види діяльності, у т.ч. і виробничуІнтеграція діяльності, що здійснюється в різних країнах. Наприклад, в різних країнах можуть проводитися складові частини одного виробу. Материнська компанія розглядає себе не як центр, а як одну з складових частин корпорації3. Відношення до зарубіжного ринкуЗарубіжні ринки розглядаються тільки як продовження ринку базування материнської компанії.Зарубіжні ринки часто розглядаються як важливіший сектор діяльності ТНК в порівнянні з внутрішнім ринкомАреною діяльності є весь світ.4. Рівень централізації ухвалення управлінських рішеньВисока централізація ухвалення управлінських рішень на рівні материнської компанії.Децентралізація окремих функцій управління. Делегування повноважень дочірнім фірмам. Управлінські рішення ухвалюються на основі тісної координації між материнською компанією і філіямиВисока децентралізація ухвалення рішень при тісній координації між материнською компанією і філіями5. Контроль за діяльністю зарубіжних філійСильний контроль з боку материнської компаніїФілії, як правило, автономніФілії, як правило, автономні6. Кадрова політикаПеревага віддається співвітчизникам в зарубіжних філіях. Працівники країни базування ТНК призначаються на всі можливі посади закордономУ зарубіжних філіях переважають місцеві менеджери. Місцеві кадри приймаючої країни призначаються на ключові посади.Кращі працівники зі всіх країн призначаються на будь-які посади.7. Організаційна структураСкладна оргструктура материнської компанії проста у зарубіжних філійОргструктура з високим рівнем незалежності філійВельми складна оргструктура з автономними філіями8. Інформаційні потокиВеликий об‘єм наказів і розпоряджень в адресу філійНевеликий потік інформації материнської компанії і з неї, невеликий потік між філіямиЗначні потоки інформації материнської компанії і з неї і між всіма філіямиДля інтернаціональних компаній характерний етноцентричний тип (ethnоcentric) взаємин. При ньому вище керівництво орієнтується на абсолютний пріоритет базової (материнською) фірми. При етноцентричному типі зарубіжні ринки залишаються для корпорацій, перш за все продовженням внутрішнього ринку країни базування материнської компанії. ТНК створюють філії закордоном головним чином для забезпечення собі надійних постачань дешевої сировини або для забезпечення зарубіжних ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне ухвалення управлінських рішень переважно в материнській компанії, перевага співвітчизникам в зарубіжних філіях. таким чином, відмінними рисами інтернаціональної корпорації є висока централізація ухвалення рішень і сильний контроль за діяльністю зарубіжних філій з боку материнської компанії.

68. Україна на світовому валютному ринку

Валютний ринок — це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами та продавцями валют. Це являється його основною функціональною характеристикою. В організаційному плані валютний ринок — це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, звязаних складною мережею сучасних засобів звязку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою.

Інтеграція країн з перехідною економікою у світове господарство спричинила необхідність розвитку валютного ринку цих країн, забезпечення конвертування національної грошової одиниці, формування офіційних золотовалютних резервів, підтримання стабільного курсу національної валюти, а також зменшення дефіциту платіжного балансу. Все це може бути забезпечено проведенням валютної політики, яка повинна бути повязана з бюджетною, податковою, грошово-кредитною політикою країни. В умовах поглиблення інтеграційних процесів валютна політика країни повинна відповідати не тільки національним інтересам, але і формуватися під впливом регіонального, національного та наднаціонального факторів.

Це доводиться наступними даними, операції на міжнародних валютних ринках у 90-х роках XX століття швидко зростали і у 2001-2002 роках щоденний обіг міжнародних валютних ринків досягав від 500 млн. до 4 трлн. дол. США, з них 20% припадало на азіатський ринок, 40% — на європейський і 40% — на американський. Також, станом на початок 2008 року розмір золотовалютних резервів країн світу оцінювався у 2,4 трлн. дол. США, з яких 64,5% складали доларові активи. За два роки — з 2005 по 2007 — частка долару у структурі резервів центральних банків світу знизилась на 3%, а євро — збільшилась на 2,8%. інвестиція транснаціональний валютний заборгованість

Найпоширенішою міжнародною торгівельною валютою залишається долар США, за допомогою якого здійснюється 2/3 обсягу міжнародної торгівлі. До впровадження євро близько 16% світової торгівлі здійснювалось у німецьких марках, 6% — у англійських фунтах стерлінгів, близько 5% — у французьких франках, 4% — в японських ієнах та 6-7% — у валютах інших країн.

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо повязане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. Подолавши фінансову кризу 1998 року з мінімальними втратами, після девальвації гривні українська економіка отримала поштовх до зростання у зовнішньому секторі.

Динаміка обмінного курсу долару до євро на світовому та національному ринках постає важливим елементом аналізу. Це свідчить про те, що Україна не стоїть осторонь процесів, що відбуваються на світовому валютному ринку, але якщо брати не середньомісячний, а щоденні показники обмінних курсів, то буде простежуватися запізнення реакції валютного ринку України приблизно на 5-7 днів від зміни стану світового ринку. Встановлення цього, на думку автора, створює передумови для отримання додаткових вигод для української економіки.

Міжнародний валютний фонд є найбільшим донором України, що діє на державному рівні і надає фінансування з метою покриття дефіциту платіжного балансу та формування засад ринкової економіки. МВФ виставляє умови, виконання яких є необхідним не лише для отримання кредитів фонду, а й для співпраці з іншими міжнародними валютно-кредитними організаціями. Група Світового банку, Європейський список літератури

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебное пособие. — М.: ИВЦ ". Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения: Учеб. пособие — М.: Финансы и статистика, 1998. — 160 с.

. В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — 277 с.

. Горбач Л. М., Плотніков О. В. Міжнародні економічні відносини: підручник. — К.: Кондор, 2005. — 266 с.

. Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбалкина. — М.: ЗАО "бизнес-школа", 1998.- 230с.

. Мировая экономика и международные экономические отношения / Под общ. ред. Хасбулатова Р.И. — М.: Гардарики, 2006. — 671 с.

. Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних економічних відносин / А.С. Філіпенко, І.В. Бураковський, В.С. Будкін та інші. — К.: Либідь, 1994. — 365с.

. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студентів економічних вузів і факультетів / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, С.Я. Боринець, І.В. Бураковський, В.С. Будкін. — К.: Либідь, 1992, 365с.

. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. І. М. Школи. — К.: КНЕУ, 2003. — 589с.

. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. — 8-ме вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2011.-470 с. : іл. + додатки. — (Вища освіта XXI століття)

. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник [для студ., аспірантів вищих навч. закладів] / О.С. Передрій. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 264с. : іл. — (Вища освіта XXI століття).

. Романчиков В.І., Романченко І.О. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: ЦУЛ, 2008. — 256 с.

. Семенов К. А, Международные экономические отношения, М., ЮНИТИ-ДАНА, 2003.- 295 с.

Учебная работа. Міжнародна економіка