Учебная работа. Сучасний стан проблеми та перспективи іноземного інвестування в Україну
Сучасний стан проблеми та перспективи іноземного інвестування в Україну
"Сучасний стан проблеми та перспективи іноземного інвестування в Україну"
іноземний інвестиція економіка
1. Динаміка іноземного інвестування в економіку України
Однією з основних передумов формування в Україні відкритої ринкової економіки та проведення структурної перебудови є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Судячи з досвіду багатьох країн, відкритість національної економіки для іноземного капіталу дає змогу швидше та ефективніше розвивати власне виробництво, ніж збільшення імпорту. В умовах України важливо, що приплив іноземного капіталу не збільшує зовнішній державний борг, а дозволяє безпосередньо на рівні підприємств отримувати передову технологію та досвід ринкового господарювання, використовувати зарубіжні зв’язки інофірм.
Потреба в іноземних інвестиціях зумовлена трьома основними причинами: по-перше, надзвичайно низькою інвестиційною активністю власних товаровиробників і підприємств (за умов тривалої кризи процес внутрішнього капіталовкладення останнім часом практично майже зупинився); по-друге, гострою необхідністю технічної і технологічної модернізації як самого виробництва, так і всієї ринкової та соціальної інфраструктури шляхом імпорту сучасних технологій, машин і устаткування; по-третє, потребами впровадження в усі сфери господарського життя сучасного менеджменту і маркетингу як іманентних атрибутів ринкової системи.
Сьогодні стає цілком очевидно: подолати негативні тенденції, які переважають у нашому народному господарстві, неможливо без значної взаємовигідної інвестиційної підтримки з-за кордону.
Проте до останнього часу Україна практично не заохочувала реальних інвестицій, що є небезпечним для молодої незалежної держави як з економічного, так і політичного погляду. З економічного — це небезпечно, бо як було сказано вище, без іноземних інвестицій не можна досягти економічного відродження. А з політичного — небезпека та, що, коли інвестори не довіряють молодій державі, не приходять в Україну, то тоді у міжнародної спільноти вироблятиметься аналогічне ставлення: байдуже, існує Україна чи її немає.
Якщо багато іноземних компаній здійснить інвестиції в українську економіку, це тільки сприятиме її безпеці і тому, наскільки будуть занепокоєні міжнародні кола майбутньою долею України. Залучення іноземних інвестицій є важливим не лише для довгострокового економічного розвитку, а й з геополітичної точки зору.
Динаміка іноземного інвестування в економіку України визначається насамперед такими факторами, як внутрішня політична стабільність, характер і темпи здійснення ринкових реформ, стабільність економічного законодавства, гарантії недоторканності приватної власності та закордонних вкладень, сприятливі зовнішньоекономічні умови тощо. Враховуючи ці та інші критерії й показники, слід підкреслити, що інвестиційний клімат в Україні ще не досить привабливий для закордонних інвесторів. Сьогодні в українську економіку вкладено понад 1,4 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій.
Це незначний обсяг порівняно з іншими країнами, що розвиваються (в економіку Угорщини вкладено у 10 разів більше — 14 млрд. дол. США). Тобто, обсяг інвестицій в економіку України значно менший, ніж у країнах Східної та Центральної Європи і деяких колишніх радянських республіках .
В 2010 році західні спеціалісти зробили оцінку рейтингу 26 колишніх соціалістичних країн та союзних республік СРСР. В основу аналізу було покладено 11 параметрів. Серед названої групи країн Україна посіла 20-е місце з загальним показником 3,0, полишивши позаду Таджикистан, що є в цілому економічно відсталим та перебуває в стані громадянської війни, де цей показник склав 1,6. (Для порівняння: рейтинг Чехії — 8,6.)
таким чином, приплив іноземного капіталу як мірила довіри західних підприємців до України ще незначний. Це пояснюється високим рівнем інвестиційного ризику в Україні, не досить сприятливим інвестиційним кліматом.
За оцінкою Кабінету Міністрів України, попит національної економіки на іноземні інвестиції сьогодні складає 40-50 млрд. дол. США. Залучення додаткових коштів в першу чергу потребує вітчизняна металургія — 7 млрд. дол., машинобудування — 5,1 млрд. дол., транспорт — 3,7 млрд. дол., хімія і нафтохімія — 3,3 млрд.дол.
Найбільші ж вкладення іноземні інвестори зробили в розвиток харчової промисловості — 270 млн. дол. (19,3% від загальної суми інвестицій), внутрішньої торгівлі — 226 млн. дол. (16,2%). У реконструкцію галузей машинобудування і металообробки інвестовано 128,6 млн. дол. (9,2%), хімічної промисловості — 100,7 млн. дол. (7,2%), транспорту — 58,7 млн. дол. (4,2%).
За І квартал 2011 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 156,8 млн. дол. США, в тому числі з країн СНД та Балтії -16,8 млн. дол. (10,7 %), з інших країн світу — 140,0 млн. дол. (89,3%). Основна форма залучення інвестицій була за рахунок внесків у вигляді рухомого та нерухомого майна — 84,1 млн. дол. ( 53,6% ) та грошових внесків — 38,6 млн. дол. ( 24,6% ). Одночасно нерезидентами вилучено капіталу на суму 58,7 млн. дол. і на кінець І кварталу загальний обсяг прямих іноземних інвестицій становив 1487,3 млн. дол. США.
У загальному обсязі прямих іноземних інвестицій найбільші обсяги вкладено нерезидентами із Сполучених Штатів Америки — 272,0 млн. дол. ( 18,3% від загального обсягу), Німеччини — 160,0 млн. дол. (10,8%), Нідерландів — 131,9 млн. дол. (8,9%), Кіпру — 115,7 млн. дол. (7,8%), Російської Федерації — 112,7 млн. дол. (7,6%), Сполученого Королівства Великобританії — 105,4 млн. дол. (7,1%), Ліхтенштейну — 99,2 млн. дол. (6,7%). Частка семи країн складає 67% загального обсягу іноземних інвестицій. Висока питома вага інвестицій із офшорних зон (Кіпр, Ліхтенштейн) дозволяє припустити, що в цих випадках відбувається реінвестування прихованого українського капіталу.
Іноземні інвестиції вкладено в 5366 підприємств України, в тому числі тих, що випускають продукцію — 1579 (29,4% від загальної кількості). Найбільші вкладення здійснено у підприємства міста Києва — 493,2 млн. дол. (2231 підприємство, в тому числі, які випускають продукцію — 514); відповідно, в підприємства областей: Київської — 116,1 млн. дол. (89 та 45), Дніпропетровської — 110,8 млн. дол. (283 та 100),Черкаської — 104,1 млн. дол. (108 та 46), Одеської — 1026 млн. дол. (428 та 120) та Автономної Республіки Крим — 97,5 млн. дол.
Аналіз динаміки територіального розподілу іноземних інвестицій дає підстави для висновку про те, що залучення іноземних капіталів поступово стає рівномірнішим.
Таблиця 1. Обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення за 2010 рік
Країна$Угорщина1 000Чехія400Естонія320Польща140Росія27Україна15
* Монітор. — 2011 № 15. — С. 14.
Так, якщо в 2010 році частка 10 регіонів України з 26 (області, АР Крим, м. Київ) в залученні інвестицій була 95%, то через рік вона склала 84%. Слід відмітити, що домінування міста Києва зберігається (40% від загального обсягу інвестицій).
Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що наша молода незалежна держава на сьогодні ще не створила належних умов для залучення капіталів із-за кордону. Тому найважливішою умовою для заохочення останніх є стабілізація макроекономічного середовища, а також законів та нормативних актів. Водночас дані питання не можуть бути вирішені без загальної соціально-економічної стабілізації.
Зокрема, негативною особливістю інвестиційного клімату України є передусім непередбаченість та суперечливість правового середовища, що зумовлює високий ступінь ризику і невпевненості серед іноземних інвесторів. Якщо проаналізувати законодавство, то у потенційних інвесторів одразу ж виникають численні запитання, оскільки ряд законів взаємовиключає один одного. Чинні в Україні закони, нормативні та інструктивні акти не сприяють активізації інвестиційного процесу. Ані іноземний інвестор, ані вітчизняний виробник не мають сьогодні відповідних умов для діяльності й розвитку, бо вся податкова система і законодавство з підприємництва націлені на придушення розвитку підприємницької діяльності.
Для створення сприятливого для іноземних інвестицій клімату необхідна орієнтована на ринок ефективна легітимна система, що грунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки і надає реальний могутній стимул капіталовкладенням.
Таблиця 2. Динаміка розподілу іноземного капіталу в 2008 -2010 рр. за галузями народного господарства України*
200820092010ГалузьОбсяг інвестицій, тис. $Питома вага, %Обсяг інвестицій, тис. $Питома вага, %Обсяг інвестицій, тис. $Питома вага, %Всього3669061007500561001399613100Внутрішня торгівля361589,916822222,422627516,2Харчова промисловість5210014,210840014,527009619,3Машино- та металообробка8568923,39630512,81286019,2Фінанси, , страхування114393,1551687,4869856,2Зовнішня торгівля273517,5330864,1226711,6Охорона здоров’я6210,234190,5746505,3Загальна комерційна діяльність42791,2290563,9427213,1Хімічна промисловість210725,7289863,91006747,2Будівництво149434,1250603,4647354,6Легка промисловість235270,1300674313992,2Транспорт189395,2245253,3586554,2Кольорова металургія99322,7137271,8162701,2Наука і наукове обслуговування92302,5108071,4146991,1Чорна металургія78332,1240523,2230121,6Промисловість будівельних матеріалів54721,529860,4427053,1Сільське господарство56421,5185212,5344112,5Лісова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловість5109,81,4120071,6379702,7Інші галузі5063313,8667548,91217668,7
Прямі іноземні інвестиції за 2008 рік: Міністерство статистики України. — К., 2008. — С. 9-10.
Прямі іноземні інвестиції за 2009 рік: Міністерство статистики України. — К.,2009. — С.12-13.
Прямі іноземні інвестиції за 2010 рік: Міністерство статистики України. — К., 2010. — С. 13-14.
Закони про власність — наріжний камінь будь-якого ринкового середовища. І найсерйознішою перешкодою для функціонування іноземних інвесторів є відсутність повного визнання і належного захисту приватної власності. Крім того, керівники підприємств не хочуть ризикувати своїм становищем і проявляють активність для закріплення прав власності через формування контрольного пакета акцій. А це не сприяє залученню інвестицій, оскільки адміністрації не мають достатніх власних коштів. Зовнішній інвестор, в свою чергу, хотів би мати гарантії зворотності вкладених коштів через вплив на процеси управління підприємством.
Характерним для молодої держави є недосконалий режим зовнішньої торгівлі. Діючі ліцензії, квоти, мита, податки та митні процедури упереджують проти експорту і сприяють порушенню законів щодо нього та імпорту. Більшість податків на експорт повинні бути скасовані, що дозволить збільшити обсяг легального експорту, сприятиме довгостроковим прямим інвестиціям в експортоорієнтовані галузі.
2. Позитивні та негативні фактори, що впливають на процес залучення іноземного капіталу в Україну
Особливістю України як молодої незалежної держави є обмеженість фінансових ресурсів. Тому стимулювання діяльності всіх потенційних вітчизняних учасників інвестиційного процесу — фондів, банків, трастів, інвестиційних та страхових компаній, підприємців, державних та інших утворень набуває першочергового значення. Проте вони діють надто роз’єднано, неузгоджено та, як результат, малоефективно. Значною мірою ця діяльність стає можливою не завдяки підтримці урядових установ, а здійснюється в умовах значної протидії з боку владних структур усіх рівнів. Тимчасова множина успішних інвестиційних ініціатив окремих підприємців, на жаль, не перетворилась на суттєвий фактор економічного розвитку. Реальні можливості та пропозиції вітчизняного та іноземного приватного сектора економіки лишаються незадіяними.
Існує ряд об‘єктивних організаційних факторів, які зумовлюють інвестиційну непривабливість сучасних українських підприємств:
необізнаність підприємців та потенційних вітчизняних інвесторів з вимогами тривалої і кропіткої праці в процесі залучення реальних інвестицій та дійового партнерства в реалізації інвестиційних проектів;
недостатня обізнаність керівників підприємств, фахівців щодо підготовки та керівництва впровадженням бізнес-планів, інвестиційних проектів, аналізу та досліджень фінансів, ринків тощо;
відсутність учбових і методичних семінарів з ліквідації «економічної неосвіченості»;
нестача спеціалізованої літератури (посібників, довідників, каталогів та ін.), баз даних та досить жорсткий «інформаційний голод» з усіх питань інвестиційної діяльності (це можна охарактеризувати як своєрідну «залізну завісу», створену насамперед державними інститутами всіх рангів). Особливо це стосується питань пошуку джерел інвестицій, ділових партнерів, розробки та керівництва інвестиційними проектами та ін.
Спостерігається повна «закритість» інформації стосовно кредитів українським підприємствам, що видаються під гарантії уряду. На відміну навіть від російських газет, в українських не зустрінеш об‘яв щодо конкурсів на розподіл таких коштів, конкурсів інвестиційних проектів за підтримкою держави. Загалом створюється враження, що найбільшою таємницею в Україні є урядовий розподіл кредитів та інвестицій.
Аксіомою є те, що навіть в умовах сприятливого інвестиційного середовища розвинених країн з багаторічним досвідом цієї діяльності більшість інвесторів не мають достатньої інформації щодо мінімізації ризиків (особливо, на нових ринках товарів та послуг). Велика кількість організацій (спілки, асоціації, об‘єднання, фонди, банки та ін.) намагаються сьогодні вирішити питання, пов’язані з реалізацією своїх інтересів в інвестиційній діяльності. Вони проводять багато різноманітних заходів:
виставки, семінари, форуми, конкурси, видають спеціалізовані бюлетені та каталоги, інформаційні та науково-аналітичні матеріали, підручники і довідники та ін. Але ця діяльність розрізнена, тактично не обгрунтована та значно відірвана від найбільш зацікавленої сторони регіону, місцевої влади та широких кіл підприємців.
Особливістю молодої держави, що гальмує інвестиційний процес, є відсутність реального власника. Однак, як відомо, тільки приватний власник може взяти на себе відповідальність за інвестицію, бо на рівні колективних форм господарювання спостерігається певний хаос.
Україна має надзвичайно відсталу систему комунікацій, сервісного і транспортного обслуговування. Наприклад, за останні 12 років в Києві не побудовано жодного готелю за міжнародними стандартами. У столиці (не кажучи вже про інші міста) інфраструктура не відповідає сучасним світовим та європейським вимогам. Для праці міжнародного бізнесу тут не створено відповідних умов.
Проте останнім часом Київська міська держадміністрація зробила ряд рішучих кроків у напрямку суттєвої зміни інвестиційного клімату. Наприкінці лютого 2008 року для запровадження в місті єдиної інвестиційної політики створено Координаційну раду з питань інвестицій. Згідно з Положенням про Координаційну раду, всі зовнішні фінансові ресурси (кредити, гранти, фінансова допомога, прямі інвестиції у виробництво) ще на стадії проектів обговорюються на її засіданнях і спрямовуються в пріоритетні виробничі та соціальні сфери. Рада контролює і використання коштів. таким чином, для підприємців, які готують пропозиції щодо вкладення капіталів, цей орган замінив п’ять підрозділів адміністрації (комітет економіки, майнове управління, земельне управління, юридичну службу та ін.), що до цього розглядали такі проекти.
Визначено пріоритетні напрямки інвестування. Це, звичайно, розвиток інфраструктури міста, передусім за все житла, готелів (17 з них перебудовуються, кілька матимуть п’ятизірковий статус), бізнес-центрів, а також дорожньо-транспортної системи, зокрема розбудова аеропортів, висотних та підземних паркінгів.
Потребують уваги інформаційні технології та оптико-волоконна телекомунікація, перспективні інформаційно-рекламні центри. Недостатньо розвиненою є сфера бізнес-послуг, насамперед консалтинг зовнішньоекономічних зв’язків.
Отже, реконструкція транспортної, інформаційної та представницької інфраструктур міста вже розпочалася.
Особливістю молодої держави є наявність суб’єктивних чинників, які гальмують інвестиційний процес. Вони полягають у тому, що підприємці в Україні зовсім не підготовлені до прийняття інвестицій, а саме:
— низький рівень володіння іноземними мовами;
низький освітній рівень. Особливо низькі знання ринкових механізмів і об‘єктивних економічних законів. Значна частина населення не володіє ринковими категоріями, не розуміється на законах капіталовкладення, менеджменту, маркетингу;
— у бізнес пішов кримінальний елемент. На жаль, велику кількість підприємців складають люди авантюристичного типу, головна мета яких — просто вхопити, зірвати куш і втекти.
Сьогодні Україна переживає гостру кризу. Її економіка вимагає корінної реконструкції — 40% основних фондів функціонують понад 20 років, ще 40% — від 10 до 20 років. Ступінь їх зношеності становить 43%, а для промисловості й капітального будівництва відповідно 48 та 61 %. Причому це середньогалузеві показники. Існують галузі, де зношеність фондів досягає 80%. А застарілі технології вимагають великої кількості сировини та енергії, що зумовлює високу собівартість продукції і, в свою чергу, тягне за собою надмірний розвиток сировинної промисловості.
Основна частина промислової продукції України неконкурентоспроможна на світових ринках. У структурі експорту 85% припадає на сировину, матеріали та товари народного споживання.
таким чином, розраховувати на швидке оздоровлення економіки та стабілізацію в Україні не доводиться. Для реалізації перетворень, за свідченнями світової практики, потрібен значний час.
У подальшому не варто робити ставку на експорт сировини та матеріалів як на стратегічний напрямок залучення економіки України до світового господарства. Головним напрямком зовнішньоекономічної стратегії мусить бути форсований розвиток експортного (валютного) потенціалу України та імпортоза-міщуючих виробництв на базі випуску власної високоякісної продукції. На вирішення цих пріоритетних завдань необхідно орієнтувати розвиток міжнародної кооперації, залучуваний іноземний капітал та отримувані зовнішні кредити. На валютну виручку слід придбати засоби виробництва для виробництва засобів виробництва, а не товари народного споживання. Купуючи останні, ми фактично здійснюємо інвестування не своєї, а зарубіжної економіки.
Для України одним із основних завдань є залучення іноземного капіталу та вибір пріоритетних галузей і видів виробництва, що забезпечать прорив на світові ринки.
Іноземні інвестиції необхідні Україні для реалізації перспективних інвестиційних проектів у різних галузях народного господарства. Зокрема, в паливно-енергетичному комплексі до перспективних проектів належать: розвідка та видобуток нафти та газу в Полтавській, Івано-Франківській, Чернігівській областях, на шельфі Чорного моря. Здійснення проекту щодо газу метану вугільних пластів у Донецькому басейні дасть змогу Україні одночасно з вирішенням економічних проблем отримати газ метан, зменшивши потреби в імпорті природного газу з Росії та Туркменистану.
Залучення іноземних інвестицій є однією з ключових проблем економічної реформи в Україні. Дійсно, остання потребує крупних інвесторів, оскільки у спадщину від масштабної централізованої економіки дістались великі за розміром та потужностями підприємства.
Навколо цієї проблеми точаться гострі суперечки, висловлюються діаметрально протилежні погляди. З одного боку, на всіх рівнях констатується факт, що без допомоги Заходу Україна не зможе технічно переозброїти свою промисловість. З іншого ж боку, ніхто із розвинених країн не поспішає вкладати свої капітали. Справа в тім, що у світі на сьогоднішній день попит на іноземні інвестиції значно перевищує їх пропозицію. За їх отримання точиться гостра конкурентна боротьба. Багато країн Азії, Африки та Латинської Америки очікують іноземних інвесторів. Поява України на світовому ринку інвестицій одразу ж вимушує її вести за них конкурентну боротьбу. І вона є слабким конкурентом.
Проведення структурної перебудови економіки, необхідність підтримки і реконструкції виробничого потенціалу українських підприємств диктують внесення істотних змін до інвестиційної політики в Україні. Сьогодні уряд не має ефективного механізму впровадження дійової інвестиційної політики. Ми бачимо впродовж останніх років дуже велике «шарахання» в різні боки. одна концепція змінює другу, але вони послідовно не виконуються з року в рік, з кварталу в квартал.
Процесові інвестування перешкоджають всі вищеокреслені чинники. Ясна річ, що довго така ситуація зберігатися не може. Життя впритул підвело до моменту, коли повинен розпочатися процес створення умов для реального залучення необхідного обсягу іноземних капіталів.
Оголошений у жовтні 2011 року урядом України курс на структурну перебудову і економічне зростання втілено у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2010 рік, розробленому плані заходів щодо реалізації і пакеті законопроектів під назвою «Економічне зростання». Вони спрямовані на кардинальне реформування податкової системи, заходи по скороченню бюджетних видатків та подальшу лібералізацію економіки.
Економіка України стає сьогодні привабливішою для вкладення іноземних інвестицій у різні галузі. Підвищений ризик, характерний для періоду трансформації у будь-якій країні, компенсується можливістю отримати значні прибутки.
Негативні фактори, що протидіють притоку капіталу до країни, поступово нейтралізуються:
— стабілізується макроекономічне середовище;
— реформується податкова система у напрямку переходу від суто фіскальної функції до спрямованої на економічний розвиток;
— приватизація переходить до свого грошового етапу і забезпечується національний режим для участі у ній іноземних інвесторів;
— хоч і повільно, але розвивається фондовий ринок.
Крім цього, привабливість української економіки для іноземних інвесторів обумовлена:
— значним промисловим та науково-технічним потенціалом;
— кваліфікованою та відносно дешевою робочою силою;
можливістю купівлі підприємств та значної кількості науково-технічних доробок на декілька порядків дешевше, ніж у країнах із сформованим ринком.
До останнього часу Україна вважалась регіоном 100%-ного ризику для іноземного капіталу. Національні та іноземні експерти відзначають, що в поточному році в країні з’явилися перші ознаки стабілізації та пожвавлення виробництва. Активізувалась політика реформ:
прискорився процес приватизації, продовжується практика національного режиму участі в приватизації для іноземних інвесторів, інтенсивно формується інвестиційна інфраструктура та недержавний сектор. Все це дає надії на покращання інвестиційного процесу в майбутньому.
Службою «Социс-Геллап», за методикою Б.А.Малицького, в кінці 2008 року було проведено експертне дослідження інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища України.
Оцінка стану інвестиційного клімату в Україні проводилась за шістьма узагальненими показниками, кожен з яких, зокрема, характеризує певну сторону інвестиційного клімату.
Експерти відзначають, що за 2010 рік значно покращилось політичне середовище в країні (64%), адаптивність політико-економічної системи до реформування (69%), національна законодавча база (60%), міжнародне право (71%).
Водночас у економічному середовищі зміни у напрямку поліпшення умов для підприємницької діяльності за рік практично не відбулися. Так вважають 36% експертів. 34% експертів все ж відзначають, що стан економічного середовища став благополучнішим для розвитку підприємництва.
Найбільш суворі оцінки отримала така складова інвестиційного клімату, як розвиток правового середовища в напрямку покращання умов для підприємництва. Думка 36% експертів зводиться до того, що правниче середовище в країні погіршилося з погляду створення умов для розвитку підприємництва; 32% відзначають його покращення; 19% вважають, що воно не змінилось.
Отже, із шести узагальнених показників, за якими оцінювалась інвестиційна привабливість соціально-економічного середовища в Україні, чотири фіксують поліпшення інвестиційного клімату, один відмічає його теперішній стан на тому ж рівні, що й рік тому, а ще один вказує на його погіршення.
2.1 Основні напрями активізації міжнародної інвестиційної діяльності в Україні
Активізація інвестиційної діяльності, зростання обсягів інвестицій з усіх можливих джерел, у тому числі іноземних, та їх ефективне використання є основною передумовою економічного зростання у майбутньому, одним із мірил успіху у реформуванні економіки. Отже, створення і підтримання сприятливого інвестиційного клімату — запорука успіху в позитивних перетвореннях в економіці нашої молодої держави.
Сучасний етап розвитку української економіки визначається як перехідний від централізованої до ринкової. Перебудова економіки за об‘єктивними законами передбачає комплекс кардинальних якісних перетворень, складовою частиною яких є рух до налагодження зовнішньо-економічних зв’язків та відкритості економіки країни.
Формування ринкової економіки не можливе без звертання до світового досвіду, без активного спілкування із зовнішнім світом. Становлення нової економічної системи не може здійснюватися при закритих кордонах і передбачає тісне співробітництво з іноземними партнерами, використання існуючого досвіду для подолання економічної та соціальної кризи, в якій перебуває економіка України. Безумовно, основні зусилля щодо стабілізації економіки повинні зробити ми самі. У той же час досвід стрімкого економічного розвитку ряду європейських країн у післявоєнні роки, а також країн Латинської Америки, Азії, котрі широко використовували іноземний капітал, становлення спільного підприємництва підтверджують вірогідність розвитку такої форми співробітництва.
Отже, одним із вирішальних завдань, які стоять нині перед економікою України, є більш активна взаємодія із світовим господарством, включення в міжнародний розподіл праці. Передумови цього — досить розвинуті внутрішній поділ і кооперація праці, ресурсна обмеженість (особливо паливно-енергетична), традиційні господарські зв’язки з республіками колишнього СРСР і, насамперед, з Росією, зростаюча необхідність отримання нових технологій, інвестиційних та фінансових ресурсів з високорозвинених країн світу.
Курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, а й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв’язку із світовим господарством — руху капіталів та взаємообміну національних валют — є об‘єктивно обумовленим і практично безальтернативним.
Поступове відкриття української економіки, її інтеграція у світові процеси і структури вимагатимуть тривалого часу і повинні здійснюватись поетапно, в міру визрівання відповідних внутрішніх та зовнішніх передумов. Згідно з історичним досвідом та існуючими оцінками, процес зміни наукової парадигми відбувається протягом 5-10 років, технологічної системи — 10-30 років, економічної системи — від З0 до 60 років.
Поворот до ринкової економіки, ліквідація державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність дозволили відкрити внутрішній ринок для конкуренції товарів та капіталу і створити можливості для здійснення прогресивних зрушень в українській економіці, її інтеграції в світове господарство.
Безумовно зв’язок інвестиційної активності та економічного зростання не односторонній, тут діє взаємообумовленість. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності. Створення дочірніх підприємств зарубіжних компаній та розширення їх за рахунок місцевого капіталу сприяє ринковим перетворенням. В свою чергу, реформи в національній економіці сприяють залученню в країну приватних іноземних інвестицій. При всій очевидності цього обгрунтування складність полягає в тому, як створити початковий імпульс для інвестиційної активності та економічного зростання. В кожній країні ця проблема вирішується по-своєму, залежно від внутрішніх та зовнішніх умов розвитку Такий досвід набули не лише економічно розвинені, але й країни, що розвиваються.
Отже, прямі іноземні інвестиції на сьогодні стали важливішим фактором економічної інтеграції в світі, ніж міжнародна торгівля. Вони відіграють дедалі більшу роль у стимулюванні структурної перебудови, особливо в країнах, що розвиваються.
Ринкові реформи, структурні перетворення в українській економіці вимагають значних капітальних вкладень. Водночас ситуація ускладнюється тим, що проблеми інвестування доводиться вирішувати в умовах глибокої економічної кризи, гострої нестачі фінансових і матеріальних ресурсів. Україна не повинна бути паралізована нестачею місцевого капіталу для зупинення економічного спаду, структурної перебудови економіки та подальшого поступового зростання. Необхідно шукати реальні ефективні шляхи збільшення інвестицій, зокрема, іноземних.
список литературы
1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебное пособие. — М.: финансы й статистика, 2008. — 288 с.
. Бланк И. А. Управление активами. — К.: "Ника-Центр", 2010.
. Градов А.П. экономическая стратегия фирмы. — С.- П.: Специальная
литература, 2007.
. Ковалев В.В. финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. анализ отчетности — М.: Финансы и статистика, 2010 — 432 с.
. Кравченко Н.И. анализ хозяйственной деятельности в торговле.- М., 2008.
. Листовецкий В. О. Миронюк О. В.: Ефективність господарювання.: -Чернівці.: 2005.
