Учебная работа. Міжнародні економічні зв'язки України з Німеччиною
Міжнародні економічні зв’язки України з Німеччиною
Зміст
Вступ
.
Сутність та значення міжнародних економічних зв’язків
.
Основні форми міжнародних економічних зв’язків країни та їх регіональні аспекти
.
Сучасний стан розвитку економічних зв’язків України з Німеччиною
.
Проблеми та перспективи розвитку міжнародних економічних зв’язків України з
Німеччиною
Висновки
список
використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. Важливою
особливістю сучасного світового господарства є те, що в його межах жодна країна
не здатна існувати і забезпечувати ефективну життєдіяльність в умовах
економічної автаркії. Реалії сучасного економічного співробітництва і
політичного співіснування вимагають від України розробки збалансованої
зовнішньоекономічної стратегії з визначенням пріоритетів розвитку дво- і багатосторонніх
взаємовідносин. таким пріоритетним напрямом для України став європейський
вектор зовнішньої політики, який передбачає інтенсивний розвиток вкрай важливих
зв’язків, передусім зовнішньоекономічних. Належність України до Європи
визначається не тільки географічними, а й історичними і культурними чинниками.
Особливе місце у зовнішньополітичних та
зовнішньоекономічних орієнтаціях України займає Німеччина, яка є складовою
частиною Європейського Союзу та західного альянсу. Це зумовлено як історичними
взаємовідносинами двох країн, так і тим, що саме від Німеччини Україна отримує
відчутну економічну допомогу. На сьогодні Німеччина є одним з економічних
лідерів у світі. зараз Німеччина, як частина тісного європейського та
атлантичного співробітництва і, по суті, «мотор» європейського об’єднання є для
України ключовим партнером для успішного проникнення українських підприємств на
ринки об’єднаної Європи. До того ж, з усіх країн Західної Європи найбільший
інтерес до країн Східної Європи виявляє саме Німеччина, яка історично
орієнтована на Схід так само, як і на Захід.
Німеччина посідає вигідну стратегічну позицію
«перехрестя» Європи і є одним із промислових та фінансових гігантів світу. Вона
також здійснює активну інвестиційну політику. Важливу роль у налагодженні
двосторонніх взаємин Німеччина відводить і нашій країні, беручи до уваги її
геоекономічний потенціал і зовнішньополітичну роль як однієї з європейських
держав.
Дипломатичні відносини між Україною і ФРН
встановлені 17 січня 1992 року, а документ, який регулює зовнішньоекономічні
відносини між двома країнами та умови їх співробітництва, почав діяти з 1993
року та має назву «Спільна декларація про основи відносин між Україною і
Федеративною Республікою Німеччина».
таким чином, українсько-німецькі зовнішньоекономічні
відносини інтенсивно розвиваються з моменту проголошення незалежності України.
Це сприяло динамічному зростанню двосторонньої торгівлі та інвестиційної
діяльності між країнами. ФРН займає одне з провідних місць у системі
зовнішньоекономічних зв’язків України і є другим, після Росії, торговельним
партнером. На Німеччину припадає 6% загального товарообігу України та близько
третини у торгівлі з країнами ЄС. Тому подальший розвиток торговельних та
інвестиційних зв’язків з цією країною є економічно привабливим для української
економіки.
Дослідженням зовнішньоекономічних зв’язків між
Україною та Німеччиною займалися такі автори, такі як О. Валіон, А. Коломієць,
А. Кудряченко, А. Фліссак, К. Фліссак, Л. Чекаленко та ін.
об’єктом дослідження є міжнародні економічні
зв’язки України з Німеччиною.
Предметом дослідження є сучасний стан
міжнародних зв’язків України, у яких зв’язки з Німеччиною займають чільне
місце.
Метою дослідження є вивчення специфіки
міжнародних економічних зв’язків України з Німеччиною.
структура дослідження: вступ, 4 розділи,
висновки, список використаних джерел і додатки.
На території будь-якої держави функціонує і
розвивається національний господарський комплекс. Національний господарський
комплекс (НГК) — це цілісна, взаємозв’язана система галузевих і територіальних
утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює всі ланки
суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання на території країни.
Його ефективне функціонування забезпечується в першу чергу оптимальною
пропорційною структурою (загальноекономічні, міжгалузеві, внутрігалузеві,
територіальні, міждержавні пропорції). Міждержавні (зовнішні) пропорції
виникають між виробництвом продукції всередині країни і зовнішньою торгівлею,
обсягом експорту та імпорту. таким чином, частина національного господарського
комплексу, яка зорієнтована на світовий ринок формує зовнішньо-господарський
комплекс країни. В сучасних умовах глобалізації розбудова зовнішньо-господарського
комплексу (ЗГК) і зовнішніх зв’язків має виняткове значення для ефективного
економічного розвитку будь-якої країни [3, c. 34].
Становлення ЗГК та його ефективність залежать
від внутрішніх (природно-географічні, соціально-економічні, науково-технічні)
та значною мірою від зовнішніх чинників (кон’юнктура на світових ринках тощо).
Перша група чинників — природно-географічні особливості країни: кліматичні
умови, площа території, родючість ґрунту, економіко-географічне положення,
природні ресурси. Вони є історично та логічно вихідними у формуванні
зовнішньо-господарського комплексу. Однак з економічним і науково-технічним
прогресом цивілізації значення більшості з них певною мірою втрачається. Друга
група — це соціально-економічні чинники: людський фактор, науково-технічний та
економічний потенціал країни, виробничий апарат, масштаби і серійність
виробництва, темпи створення об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури,
особливості історичного розвитку, соціально-економічний тип національного виробництва
та зовнішньоекономічних зв’язків тощо. У своїй сукупності вони відображають
рівень економічного та науково-технічного розвитку країни, а також її
народногосподарську структуру. таким чином, ця група чинників визначає якісний
стан ЗГК. Третя група чинників пов’язана з розвитком науково-технічного
прогресу: масштаби науково-дослідних робіт, мінімальні й оптимальні розміри
підприємств, технологічна диверсифікація та ін. У сучасному світі ці чинники
мають тенденцію до домінування. Розширення масштабів їх використання зумовлює
модифікацію внутрішньої структури ЗГК та поліпшує його якісний стан. Залежність
ЗГК та його ефективність від зовнішніх чинників проявляється в залежності
народногосподарської структури від світових ринків. Кон’юнктура на світових ринках
і ринкове ціноутворення мають координаційну функцію і діють як механізм
природного відбору життєздатних зовнішньоекономічних структур. Впливаючи на
ЗГК, світо-господарські зв’язки спонукають народні господарства до пошуку
оптимального варіанту участі в міжнародному поділі праці з метою забезпечення
багатства суспільства. Зв’язки, що виникають тут, можуть, по-перше, покривати
нестачу національної економіки в будь-яких факторах виробництва, по-друге,
дають змогу знаходити ринки збуту для національних виробників [20, c. 56].
Відповідно, зовнішні зв’язки країни — це
взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією,
послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також
співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання
глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих
контактів громадян. Система зв’язків між господарствами країн на основі
міжнародного поділу праці формує міжнародні економічні зв’язки двох країн.
З-поміж зовнішніх зв’язків України з
високорозвиненими країнами Європи найважливішими їх формами є: економічні (за
спеціалізацією і кооперуванням, торговельні, інвестиційні, науково-технічні,
кредитно-фінансові), соціальні (наукові, культурні, екологічні, військові,
гуманітарні) та політичні.
Основною складовою зовнішніх зв’язків є
зовнішньоекономічні зв’язки. Зовнішньоекономічні зв’язки — це сукупність
напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і
кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального
використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія,
зовнішньоекономічні зв’язки є системою економічних відносин, які виникають при
переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб’єктами різних
держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя
держави.
Міжнародні економічні відносини є складовою
системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить
широке. Воно включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб’єктами
виступають держави та їх об’єднання як носії публічної влади. Суб’єктами цих
відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні тощо.
Міждержавні економічні відносини виникають і
встановлюються передусім між державами як політичними формами організації
суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу
економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як
уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між
міжнародними організаціями. Отже, міжнародні економічні відносини — це особлива
форма суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та
міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями [20, c. 77].
За своїм змістом міжнародні економічні відносини
є складними. Це обумовлено, по-перше, значною кількістю країн, їх угруповань і
міжнародних організацій, які є суб’єктами міжнародних економічних відносин.
По-друге, на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний
устрій країн або їх угруповань. Цілком зрозуміло, що певні особливості в
економічних відносинах існували (й існують ще й сьогодні) між країнами з різним
соціально-економічним устроєм.
Важливим при організації міжнародних економічних
відносин є і географічне положення країн, унаслідок якого одні мають доступ до
моря, інші — навпаки. Країни, які не мають такого доступу, вимушені,
використовуючи інші шляхи сполучення, що пролягають через територію відповідних
країн, перевозити свої вантажі, щоб мати доступ до водних транспортних артерій.
В основі таких відносин, що виникають при цьому між країнами, лежить принцип
свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні
права на користування світовим океаном. Як свідчить ст.1 Женевської конвенції
1958 року «Про відкрите море», під «відкритим» морем розуміють усі частини
моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь
держави і якими можуть користуватися різні держави з метою здійснення
судноплавства, рибальства, добування біологічних і мінеральних ресурсів,
проведення наукових досліджень, прокладення підводних кабелів і трубопроводів
тощо.
При цьому слід зауважити, що розвиток
міжнародного економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного
господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і практика
міжнародного життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на Землі,
створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати певною мірою
військових конфліктів під час розв’язання спірних питань. Іншими словами,
міжнародне економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення
миру.
Отже, можна зробити висновок, що нині важливою
передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також
найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна
участь цієї держави у міжнародному економічному співробітництві на основі
належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку
передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік.
. Основні форми міжнародних економічних зв’язків
країни та їх регіональні аспекти
Процес інтернаціоналізації господарського життя
і світові господарські зв’язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і
XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша
інтернаціоналізація господарського життя, включення у світове ринкове
господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним
шляхом розвитку світової цивілізації.
У сучасному світовому господарстві під впливом
НТП відбуваються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифікацію
господарських зв’язків між країнами, окремими галузями їх господарств та
підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать
випереджаючі темпи зростання зовнішньої торгівлі порівняно з виробництвом,
накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва
на світовому рівні, значний розвиток засобів зв’язку і ТНК тощо. Всі ці чинники
ґрунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці [3, c. 64].
Основними формами міжнародних економічних
відносин є:
) міжнародна торгівля товарами та послугами;
) міжнародна міграція капіталів та робочої сили;
) міжнародні валютно-фінансові та кредитні
відносини;
) міжнародна економічна інтеграція.
Міжнародна торгівля є традиційною і найбільш
розвиненою формою міжнародних економічних відносин. Профіль країни у
міжнародній торгівлі визначається на основі принципу порівняльних переваг,
сформульованого Д. Рікардо: країна спеціалізується на виробництві тієї
продукції, яку здатна виробляти з відносно меншими альтернативними витратами
порівняно з іншими країнами. За цих умов торгівля є взаємовигідною навіть між
країнами з суттєвими відмінностями у рівнях національних витрат виробництва,
ефективності економіки в цілому. Віна виступає чинником економічного зростання
кожної окремої країни й світової економіки в цілому.
) політику свободи торгівлі (фритредства) —
політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка
розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування;
) політику протекціонізму — політику захисту
внутрішнього ринку та вітчизняного виробника від іноземної конкуренції шляхом
застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.
Основним тарифним інструментом є мито — непрямий
податок, який виконує дві основні функції — фіскальну та захисну.
До нетарифних інструментів відносяться:
) квоти — кількісні обмеження експорту або
імпорту;
) ліцензування — регулювання зовнішньої торгівлі
шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт
визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензованої
торгівлі;
) «добровільні експортні обмеження» — кількісне
обмеження експорту, що ґрунтується на зобов’язанні одного з торгівельних
партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту; це квота, яка
встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером;
) субсидії — державні грошові виплати,
спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту
(податок навпаки). Імпортні субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують
з імпортом на внутрішньому ринку країни, експортні субсидії надаються
виробникам експортних товарів з метою заохочення їх просування на зовнішній
ринок;
) демпінг — штучне зниження цін на товари на
зовнішніх ринках для їх завоювання, усунення конкурентів; міжнародна
дискримінація в цінах внаслідок продажу фірмою-експортером товарів на
зарубіжних ринках за значно нижчими цінами, ніж на внутрішньому, які нерідко не
покривають навіть витрат виробництва;
) ембарго — заборона державою або групою держав ввезення
або вивезення товарів, послуг, цінних паперів, валюти, а також затримання
суден, вантажів та іншого майна, які належать іноземній державі; засіб
економічного або політичного впливу одних країн на інші [3, c. 79].
Загалом міжнародна торгівля є засобом, за
допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати
продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг
виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають
змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти
з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які
вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття
питання «чому країни торгують?» знаходяться дві обставини. По-перше, економічні
ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами
світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості
економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів
потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.
Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни
складається з експорту і імпорту. Експорт (вивіз) товарів означає, що їх
реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту
визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва
якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від
співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності
праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в
цілому. Імпорт (ввіз) товарів полягає у тому, що за нормальних умов країна
купує товари, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються
вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні.
При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний
виграш, який отримує дана країна у зв’язку із швидким задоволенням своїх потреб
у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на
виробництво подібних товарів в країні.
Міжнародний рух капіталів здійснюється у формах:
) прямих інвестицій у промислові, торговельні та
інші підприємства;
) портфельних інвестицій (в іноземні акції,
облігації та інші цінні папери);
) міжнародних кредитів;
) економічної допомоги (безоплатної та у вигляді
пільгових кредитів).
Економічна інтеграція — тісний взаємозв’язок,
взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного
простору. Вища форма інтернаціоналізації, передбачає вільне переміщення між
країнами капіталів, товарів, робочої сили тощо.
. Сучасний стан розвитку економічних зв’язків
України з Німеччиною
Аналізуючи сучасний процес формування договірних
засад взаємовідносин України та Німеччини, потрібно зазначити наступне.
Українсько-німецьке економічне співробітництво, як і інші форми співпраці,
виходить на якісно новий рівень відносин — рівень стратегічного партнерства.
Економічні відносини між нашими країнами мають стати тим фактором, який
посприяє піднесенню економіки нашої країни, визнанню України як рівноправного
члена світового співтовариства.
Рис. 1. Показники двосторонньої
торгівлі товарами між Україною та ФРН протягом 2009-2010 рр. (млрд. дол. США)
Рис. 2. Двостороння торгівля
послугами між Україною та ФРН (млн. дол. США)
