Учебная работа. Миротворчі операції Європейського Союзу
Миротворчі операції Європейського Союзу
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Факультет міжнародних відносин
Кафедра країнознавства і міжнародного туризму
Курсова робота
Миротворчі операції Європейського Союзу
Львів — 2012
Зміст
Вступ
1. Міжнародно-правові аспекти миротворчої діяльності ЄС
2. Особливості проведення миротворчих операцій ЄС у різних регіонах світу
2.1 Балкани
2.2 Пострадянський простір
2.3 Азія
2.4 Близький Схід
2.4 Африка
3. Проблеми та досягнення миротворчих операцій ЄС
Висновки
список використаних джерел та літератури
Вступ
Завдання зберегти мир, запобігти збройним конфліктам, не допустити знищення людей в етнічних протистояннях потребує об’єднання усіх зусиль суспільства. На жаль, після Другої світової війни у світі спостерігається багато прикладів регіональних війн та конфліктів, які дестабілізують ситуацію і чекають на своє розвязання. Виходячи з того, що держави в сучасних умовах взаємоповязані і будь-яка проблема, що виникла в окремій країні може вплинути на сусідні і навіть на дуже віддалені країни і регіони, сьогодні постало перед людством серйозне завдання — створення механізму подолання та попередження криз та кризових явищ.
Одним з механізмів попередження та подолання криз вважаються миротворчі операції або миротворчість. Для сучасних міжнародних відносин миротворчість знаменує собою операції з підтримання миру та безпеки. У цій сфері спостерігається зростання ролі ЄС як самостійного гравця, що продовжує розвивати власну зовнішню та безпекову політику, включно із оборонною складовою. В цьому звязку варто пригадати зусилля ЄС, спрямовані на застосування засобів політики безпеки та оборони у врегулюванні конфліктів та миротворчих місіях не тільки на Європейському континенті, але й за його межами. Потрібно врахувати, те що дії ЄС у цьому напрямі є скоординованими з НАТО і значною мірою спираються на потенціал Альянсу. Євросоюз накопичує досвід самостійної підготовки та проведення операцій, покликаних сприяти врегулюванню конфліктів, який є важливим для становлення ЄС як організації, здатної оперативно та ефективно управляти миротворчими контингентами.
Цій темі присвятили свої дослідження такі зарубіжні науковці як: Н. Арбатова, А. Кокеев, Г. Греві, Р. Гован, Е. Гросс, М. Мерлінген, А. Ретман та ін. Серед українських науковців, що займаються даною проблематикою варто відзначити: О. Снігир, О. Целуйко, Т. Стародуб, К. Вовченко та ін.
миротворча операція європейський союз
Метою даної роботи є: визначити основну роль ЄС у миротворчій діяльності.
Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання: визначити загальні принципи та правові підстави миротворчої діяльності ЄС, охарактеризувати основні органи, що ухвалюють рішення про проведення миротворчих операцій ЄС, проаналізувати миротворчі операції ЄС та ефективність їх здійснення, визначити основні проблеми миротворчих операцій ЄС.
об‘єкт: Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС.
Предмет: ефективність миротворчої діяльності ЄС.
При виконанні цієї роботи використовувалися такі методи дослідження: історичний, аналітичний, порівняльний, а також метод узагальнення.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох питань, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому питанні визначено міжнародно-правові аспекті миротворчої діяльності ЄС. В другому — охарактеризовано миротворчі операції ЄС в різних регіонах світу. В третьому питанні визначені основні досягнення та проблеми миротворчих операцій ЄС.
1. Міжнародно-правові аспекти миротворчої діяльності ЄС
Миротворчість відіграє надзвичайно важливу роль в діяльності Європейського Союзу. Здійснюючи міжнародні операції, ЄС виступає як один з найважливіших центрів врегулювання регіональних конфліктів та має значний вплив у забезпеченні європейської міжнародної безпеки.
Важливим завданням є визначення правових основ здійснення миротворчої діяльності ЄС. Сама можливість ЄС проводити миротворчу діяльність у формі операції з підтримання миру виникла з прийняттям Амстердамського (1997 р.), а потім Ніццького (2001 р.) договорів. До цього союз проводив різного роду спостережні місії без силової складової. За Ніццьким договором ЄС міг проводити гуманітарні, рятувальні, миротворчі операції й завдання збройних сил з урегулювання кризових ситуацій (ст.17 ДЄС). Цей перелік значно змінився після прийняття Лісабонського договору.
Лісабонський договір надав правосубєктності Європейському Союзу, який став юридично цілісною структурою. За чинними досі договорами він був сукупністю трьох складових — Європейського економічного співтовариства («спільний ринок»), спільної зовнішньої політики і політики безпеки, спільної політики юстиції і внутрішніх справ.
З 2009 р. Європейський союз виступає правонаступником Європейського Співтовариства. Незважаючи на ліквідовану Лісабонським договором систему «опор», питання миротворчої діяльності відноситься до Спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗППБ), яка має певні відмінності в правовому регулюванні.
Лісабонський договір до компетенції СЗППБ ЄС включив «усі сфери зовнішньої політики та усі питання, що стосуються безпеки Союзу, включно з поступовим розвитком спільної політики оборони, що може призвести до спільної оборони». До завдань і напрямів СПБО також включено гуманітарні й рятувальні операції, запобігання конфліктам і миротворча діяльність, здійснення кризового управління.
Лісабонський договір змінив перелік операцій, які може виконувати ЄС за Ніццьким договором на наступний: спільні операції з роззброєння; гуманітарні місії і місії з евакуації; місії, повязані з наданням порад і сприяння у військовій сфері; місії з запобігання конфліктам і підтримки миру; місії бойових підрозділів з врегулювання криз, в тому числі місії з відновлення миру і стабілізаційні операції після закінчення конфліктів (ст.43 ДЄС).
Загальні принципи проведення операцій та місій під керівництвом ЄС, порядок задіяння сил та засобів країн-членів також регламентується Європейською стратегією безпеки (2003), Петербурзькою (1994) та Хельсинською (1999) деклараціями.
Поступово проходячи етапи інтеграції, ЄС ставив перед собою дедалі складніші миротворчі завдання. В той же час військова складова у ЄС все ще не відповідає цілям, які ставляться перед військовими в операціях з підтримання миру (ОПМ). Це змушувало ЄС шукати механізми співробітництва з іншими європейськими організаціями, які мають яскраво виражений військово-політичний напрям функціонування — Західноєвропейський союз (ЗЄС) та НАТО.
За Амстердамським договором на основі одноголосності ЄС міг приймати політичні рішення, що уповноважують ЗЄС на проведення миротворчих операцій. Певні питання відносин ЗЄС і ЄС знайшли своє відображення у французько-британській декларації, підписаній в Сен-мало 4 грудня 1998 р. Було вирішено, що ЄС «повинен мати здатність проводити автономні дії з опорою на надійні збройні сили, засоби прийняття рішень про їхнє застосування і готовність до таких рішень з метою реагування на міжнародні кризи».
Враховуючи, що переважна більшість країн-членів ЄС також є членами НАТО, особлива увага була приділена питанням офіційних відносин між двома організаціями, яких на той час не існувало. Так протягом 90-х років Західноєвропейський союз (ЗЄС) виконував лише функцію звязку. Ситуація радикально змінилася, коли на тлі конфлікту на Балканах керівництво ЄС взяло на себе відповідальність за більшість функцій, які належали ЗЄС. ЄС і НАТО розпочали спільну розробку напрямків співпраці та провели низку консультацій. Ця робота завершилась у 1999 році започаткуванням стратегічного партнерства між двома організаціями (Декларація ЄС — НАТО про Європейську політику безпеки і оборони) та ухваленням положень документу «Берлін-плюс. Домовленості «Берлін-плюс» ґрунтуються на тому, що країни, які входять до складу обох організацій, мають тільки одні збройні сили та обмежені оборонні ресурси, на які вони можуть покластися. За таких умов та з метою уникнення дублювання ресурсів було погоджено, що Європейський союз під час проведення своїх операцій може користуватись ресурсами і засобами НАТО. Фактично ці домовленості дають НАТО змогу підтримувати операції, що здійснюються під проводом ЄС, в яких альянс у цілому не бере участі.
Основними елементами домовленостей «Берлін-плюс» є:
·доступ ЄС до систем НАТО, які можуть допомогти планувати операції під керівництвом ЄС;
·доступність сил та засобів НАТО для використання в операціях з врегулювання криз під проводом ЄС;
·комплексне врахування наявних ресурсів для потреб операцій під керівництвом ЄС у системі оборонного планування НАТО;
·угода між НАТО і ЄС щодо обміну інформацією з обмеженим доступом;
·процедури надання, повернення і відкликання ресурсів і засобів НАТО;
·проведення консультацій між НАТО і ЄС.
Лісабонський договір 2007 р. остаточно вирішив питання співробітництва ЄС з НАТО та ЗЄС: спільна оборона держав-членів ЄС реалізується в рамках НАТО (ст.42 п.2 ДЄС), а за Протоколом «Про статтю Договору про Європейський союз» в своїй діяльності ЄС та держави-члени можуть спиратися на ресурси НАТО або Західноєвропейського союзу (ЗЄС).
Проте на практиці ЄС не лише може, а й змушений при здійсненні миротворчої діяльності спиратися на ресурси саме НАТО, оскільки лише ця організація має відповідну військово-командну структуру.
В здійсненні миротворчої діяльності ЄС згідно установчих договорів має співробітничати з ООН, що і закріплене в ст.220 Договору про функціонування ЄС 2007 р. (ДФЄС): «союз встановлює будь-яке корисне співробітництво з органами Організації Обєднаних Націй та її спеціалізованих установ, з Радою Європи, з Організацією з Безпеки і Співробітництва в Європі і з Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку. союз також підтримує потрібні взаємозвязки з іншими міжнародними організаціями».
Рамкова Декларація ЄС-ООН про співпрацю в управлінні кризами була підписана 24 вересня 2003 р. Визнаючи ключову роль Ради Безпеки (РБ) ООН в галузі міжнародної безпеки та необхідність дотримання норм міжнародного права, Європейський Союз віддає перевагу самостійному проведенню миротворчих операцій, здійснюваних згідно санкцій РБ ООН, але під своїм безпосереднім керівництвом. Якщо ж мова йде саме про операції ООН, то в ній можуть брати участь окремі країни ЄС, але не інтеграційне об‘єднання в цілому, оскільки два різних рівня міжнародної координації миротворчості неможливо привести до спільного знаменника. Незважаючи на те, що ЄС віддає перевагу операціям відповідно до санкцій РБ, він може діяти і на свій розсуд.
Організація діяльності представників ЄС в зонах конфліктів потребує немалих фінансових вкладів, але необхідних коштів ЄС досягти ще не вдається. Лише частина витрат покривається бюджетом ЄС. Витрати на утримання воєнних, поліцейських, експертів, направлених країнами ЄС для участі в операціях, оплачуються самими країнами-членами. Фінансування місій з бюджету СПБО має ряд проблем. Незважаючи на те, що бюджет СПБО був подвоєний з 2002 року, він все ж таки залишається недостатнім для зростаючої кількості місій та операцій. Велика частка витрат оплачується державами-членами за принципом ad hoc, значно знижує здатність ЄС до довготермінового планування більш складніших операцій.
Рада є головним органом ЄС який ухвалює рішення щодо проведення миротворчих місій. Цей орган існує в кількох формаціях (складах), у тому числі в складі міністрів закордонних справ. Поряд функціонує Верховний представник Союзу з закордонних справ і політики безпеки, який фактично є міністром закордонних справ ЄС. Його призначає на посаду Європейська рада за згодою Голови Комісії. Повноваження Верховного представника полягають у забезпеченні представництва ЄС на своєму рівні й в своїй якості на міжнародній арені з питань, що відносяться до спільної зовнішньої політики і політики безпеки. Своїми пропозиціями він робить внесок у розробку цієї політики і виконує її як уповноважений представник Ради. Аналогічні дії він здійснює відносно спільної політики безпеки і оборони. Крім того, Верховний представник головує в формуванні Ради з закордонних справ.
Визначені допоміжні установи, які надають практичне сприяння в здійсненні ЄС миротворчої діяльності. Ними є Комітет постійних представників, Комітет з питань політики і безпеки (КПБ), мережа європейських кореспондентів, групи радників з зовнішніх дій (Релекс), Військовий комітет, Військовий штаб, Політико-військові групи, Комітет з цивільних аспектів кризового регулювання та багато регіональних і функціональних робочих — груп.
Найважливішим серед них є КПБ, існування якого передбачено Договором про утворення Європейського Союзу 1992 р. у редакції 2007 р. (ДЄС). Держави-члени представлені в Комітеті на високому рівні, зазвичай на рівні послів. Під керівництвом Ради і Верховного представника КПБ здійснює політичний контроль і стратегічне управління всіма видами миротворчих місій Союзу. Він готує узгоджену відповідь ЄС на кризу і здійснює свій політичний контроль та стратегічний напрямок. Військовий комітет (EUMC) є вищим військовим органом, створеним в рамках Ради. Він складається з начальників генеральних штабів держав-членів. Військовий комітет надає КПБ поради та рекомендації з усіх військових питань. Паралельно з ВК Комітет з цивільним аспектам управління в кризових ситуаціях (Civcom) надає поради КПБ. Цей комітет представляє інформацію, проекти рекомендацій, і дає свій висновок з цивільних аспектів управління кризами.
Комітет з цивільних аспектів кризового регулювання (CMPD) робить значний внесок для досягнення цілей СПБО, а також сприяє забезпеченню безпечного міжнародного середовища. Здійснює планування СПБО цивільних місій і військових операцій, забезпечення узгодженості та ефективність цих дій, розробка комплексного підходу до управління кризою, здійснює розвиток партнерства, політики, концепцій і можливостей в рамках СПБО.
Військовий штаб <#"justify">Процес прийняття рішення складається з чотирьох етапів:
Розробка проекту концепції врегулювання кризи; схвалення концепції врегулювання кризи і планування стратегічних варіантів;
схвалення Радою Спільної дії і розробка планувальних документів; виконання.
Після схвалення Радою Спільної дії розробляються концепція і план операції (OPLAN).
Місія офіційно розпочинається після затвердження плану і концепції операції Радою.
В практиці ЄС можна вказати на існування таких видів миротворчої діяльності:
Воєнні операції — проводяться з метою розєднання конфліктуючих
сторін і встановлення миру в районі кризи.
Поліцейські місії — здійснюються, як правило, після проведення операцій з врегулювання кризи або одночасно з ними. Вони мають на меті надати допомогу місцевому уряду в стабілізації обстановки всередині держави шляхом формування і підготовки дієздатних органів охорони правопорядку.
Місії Євросоюзу з сприяння встановленню або забезпеченню правопорядку — («верховенства закону«), спрямовані на надання допомоги урядам зацікавлених країн у реформуванні силових структур й установ державної влади, а також судово-правової системи з метою становлення і розвитку в державі демократичних і правових норм.
Спостережні місії ЄС — передбачають здійснення контролю за виконанням конфліктуючими сторонами досягнутих домовленостей. Такі моніторингові місії проводилися ЄС у співробітництві з іншими регіональними організаціями. Зокрема, Місія спостерігачів Європейського економічного співтовариства в Югославії (ECMM) створена у липні 1991 р. під егідою НБСЄ, ще до створення ЄС. Вона мала три завдання — посередництво, спостереження, надання доповідей.
Від виду миротворчої операції залежать її основні завдання. Завдання, які стоять перед місіями ЄС, є дуже різними: надання допомоги в становленні місцевої цивільної поліції шляхом надання порад і контролю за її безпосередньою роботою, координація надання допомоги з боку ЄС і, за потреби, іншої міжнародної допомоги цивільній поліції, надання порад поліції з питань кримінальної юрисдикції (Поліцейська місія на палестинських територіях (EUPOL COPPS), спостереження за політичним розвитком і розвитком безпеки в регіоні, спостереження за кордонами, міжетнічними проблемами і поверненням біженців, надання аналітичних доповідей (Місія спостереження на Західних Балканах (МНЕС), контроль за роззброєнням, демобілізацією, амністією, процесом зміни законодавства (Спостережна місія в Індонезії), захист кораблів, що доставляють гуманітарну допомогу, та боротьба з піратами вздовж 500 миль від узбережжя Сомалі (Операція «Atalanta»), здійснення моніторингу і надання порад компетентним національним установам стосовно галузей, повязаних з використанням права, гарантування просування верховенства права, суспільного порядку і безпеки, гарантування, що випадки військових злочинів, тероризму, організованої злочинності, корупції, міжетнічних і економічних злочинів будуть відповідно розслідувані, переслідувані по суду та засуджені згідно з місцевим і міжнародним законодавством (EULEX в Косово) і т.п.
Отже, враховуючи міжнародно-правові акти, співробітництво з міжнародними організаціями, можемо зазначити, що миротворча діяльність ЄС має всі правові підстави для свого здійснення.
2.1 Балкани
Західні Балкани, як і Балкани загалом, з огляду на особливість свого геополітичного розташування, завжди були і надалі залишаються на перетині інтересів провідних держав світу. Цей регіон ще називають «пороховим погребом» Європи. У своїй миротворчій діяльності ЄС приділяє значну увагу цьому регіону. Адже, враховуючи геостратегічне положення регіону, внутрішню нестабільність, незахищеність кордонів, географічну близькість до ЄС проблеми, які виникають в цьому регіоні стають безпосередньо загрозами небезпеки для європейських країн.
Початком миротворчої діяльності ЄС на Балканах можна вважати розгортання Місії спостерігачів від Європейського Співтовариства на території Західних Балкан.
Місія почала свою роботу в липні 1991 р. і виконувала допоміжну функцію по відношенню до дій країн-членів ЄС. Основною метою було заявлено формулювання на місці (через збір інформації та аналіз ситуації) ефективної політики ЄС в регіоні. 120 міжнародних спостерігачів у співпраці з 75 місцевими фахівцями повинні були стежити за розвитком політичної ситуації в області безпеки, вести спостереження за кордонами, за розвитком міжетнічних відносин, контролювати ситуацію з біженцями.
Планувалося, що місія стане механізмом раннього попередження та побудови взаємної довіри на території колишньої Югославії. Також у завдання спостерігачів входила координація зусиль з міжнародними інституціями, залученими в стабілізацію Західних Балкан.
З 22 грудня 2000 місія трансформувалася в Місію спостерігачів ЄС, яка представляла собою вже інструмент в рамках СПБО. Глава місії призначався Радою, кандидатуру пропонував Верховний представник ЄС, якому глава місії і був підзвітний. Штаб розташовувався в Сараєво (БіГ). Діяльність охоплювала Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію, Чорногорію, Албанію і Македонію. Окрім спостерігачів, відряджених країнами-членами ЄС, в штат входили представники Норвегії (не входить в ЄС) та Словаччини (на той момент не входила в ЄС). Участь в операціях ЄС третіх країн, що виявляють інтерес до розвитку ЄПБО, можна спостерігати досить часто.
Багато в чому місія спостерігачів, забезпечуючи політичну присутність ЄС в регіоні, сприяла підготовці ґрунту для подальших операцій, здійснених ЄС в рамках ЄПБО.
Громадянська Війна в колишній Югославській Республіці Македонія, яка розпочалася між урядом Македонії та етнічними албанськими повстанцями в період між березнем і червнем 2001 року закінчилася втручанням НАТО <#"justify">Європейський союз виконував операцію Конкордія до грудня 2003 року, а її успішне завершення дозволило замінити її поліцейською місією Проксіма, яка тривала до кінця 2005 року. Її контингент налічував 150 чоловік в грудні 2003 р. Під час операції керівники сил поліції ЄС співпрацювали зі своїми колегами з колишньої Югославської Республіки Македонії. Головною метою місії було сприяння македонському уряду у зміцнення законності та правопорядку в республіці, включаючи боротьбу з організованою злочинністю. Вона також надавала допомогу в реформуванні Міністерства внутрішніх справ країни та сприяла забезпеченню інтегрованого прикордонного контролю. До складу місії увійшли, окрім представників країн-членів ЄС, фахівці з Норвегії, Швейцарії, Туреччини і України.
У перший рік діяльності місії основним завданням європейських фахівців на місцях було сприяти здійсненню поліцейської реформи та облаштування кордонів. На другому етапі робота була зосереджена на більш складних питаннях, таких як: організація роботи на місці злочинів; робота з Департаментом державної безпеки і контррозвідки з метою організації операцій по боротьбі з тероризмом і організованою злочинністю. Із завершенням 15 грудня 2005 мандата «Проксіми», присутність європейських фахівців зберігало актуальність, по-перше, для продовження здійснення поліцейської реформи і, по-друге, у зв’язку з побоюваннями з приводу можливої різкої дестабілізації ситуації через початок переговорів щодо статусу Косово. Проте швидше за бюрократичних, ніж об‘єктивних причин, поліцейська місія при збереженні стратегічних і тактичних завдань була трансформована в групу поліцейських радників EUPAT (European Police Advisory Тeam) у складі 29 експертів. Трансформація місії саме в такий формат була обумовлена тим, що в грудні 2005 р. Македонія отримала статус кандидата на вступ до ЄС, що передбачало високий ступінь стабільності республіки. Присутність поліцейських місій було б несумісним зі статусом кандидата.
До цього, незважаючи на щотижневі неформальні консультації представників всіх інститутів ЄС, задіяних у стабілізації республіки, існувала негласна конкуренція між проектами Комісії ЄС та Ради ЄС. Наприклад, Європейське Агентство з реконструкції не йшло на співпрацю з поліцейською місією, приховуючи інформацію, через бажання самостійно досягти кращих результатів. Ситуація погіршувалася особистими недружніми відносинами між главою делегації Єврокомісії і Спецпредставником, що призвело в кінцевому підсумку до неефективної передачі. Не була забезпечена спадкоємність, так як фахівці, які працювали в рамках ЄПБО, змушені були поступитися місцями новому персоналу.
Практично паралельно з поліцейською місією в Македонії ЄС розгорнув в січні 2003 р. Поліцейську місію в Боснії та Герцоговині (EUPM). Саме ця місія вважається першою поліцейською місією ЄС в рамках ЄПБО. Місія прийшла на заміну вже діючим з 1995 р. Міжнародним спеціальним поліцейським силам ООН, тобто вона могла використовувати їх досвід та інфраструктуру. Мандат і чисельність місії кілька разів модифікувалися. Максимальна чисельність досягла 540 чол. Завдання місії полягало у керівництві, контролі та інспекціях процесу створення в республіці професійної поліцейської служби, що відповідала б європейським та кращим міжнародним стандартам і практикам. Останній мандат продовжено до 31 грудня 2011 р. До складу місії в різний час входили представники всіх країн-членів ЄС. Залучалися фахівці Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, Туреччини, України та Швейцарії. Головним досягненням місії на сьогоднішній день можна вважати формування стійкої загальнодержавної поліцейської системи, що дозволило дати старт процесу стабілізації та асоціації, почати переговори про безвізовий режим між Боснією і Герцеговиною та ЄС. У звязку з тим що для цієї країни характерні численні етнічні проблеми, це була не єдина місія ЄС на її території.
Боснія і Герцоговина проголосила незалежність від Югославії в березні 1992 року. Протягом декількох місяців країну охопила жорстока етнічна війна між Сербією <#"justify">Цивільна місія в Косово під назвою EULEX вступила в оперативну фазу 9 грудня 2008 та прийняла повну потужність 6 квітня 2009 року. Вона є найбільшою цивільною місією ЄС розгорнутою в Косово. Сербія і низка країн спочатку строго заперечував розгортання місії і надавали перевагу місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово МООНК. Після домовленостей між Сербією та ООН, РБ ООН схвалив розгортання місії EULEX як в допомогу місії МООНК, але це не була пряма її заміна. Місія включає в себе близько 3200 поліцейських і співробітників судових органів (1950 міжнародних, 1250 місцевих).
Крім країн-членів, також беруть участь Хорватія, Туреччина, Швейцарія, Норвегія, Канада і США. Місія в Косово стала першою цивільною місією ЄС, в якій серед учасників з країн, що не є членами Євросоюзу, працюють американські фахівці (77 поліцейських).
Завдання:
Надання допомоги установам судової влади Косово та правоохоронним органам в їх просуванні до сталого розвитку, консультування місцевих фахівців з питань митного регулювання та забезпечення правопорядку.
Сприяння у розвитку і зміцненні незалежної системи правосуддя, багатоетнічної поліції і митної служби, вільної від політичного втручання з дотриманням міжнародних стандартів та кращої європейської практики.
Сприяння здійсненню верховенства закону, громадського порядку і безпеки.
Контроль за належним чином розслідування випадків різних видів злочинів: військових, міжетнічних, злочинів тероризму.
Здійснення внеску у боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, шахрайством і фінансовими злочинами.
Основною діяльністю є спостереження, наставництво та консультування місцевих фахівців з питань судової практики, митного регулювання, поліцейської діяльності та забезпечення правопорядку. Однак важливі і виконавчі функції. Сформовані поліцейські підрозділи місії, які не тільки взаємодіють з косовської поліцією, але й направлялися в Мітровіцу (місто, розділене на сербську (північну) і албанську (південну) частини).
Враховуючи крайню складність і суперечливість ситуації в зоні конфлікту, неможливо чекати швидких позитивних результатів. чиновники Євросоюзу не раз підкреслювали «технічний» характер місії, який ніяк не впливає на політичне питання про статус Косово. Розгортання місії відбулося в умовах неузгодженості зовнішньополітичного курсу і відсутності єдиного підходу всередині ЄС до питання незалежності краю. Політичні аспекти ситуації не враховувалися і практично не зачіпалися. Основою консенсусу стало спільне бажання всіх країн ЄС забезпечити стабільність краю, уникнути його перетворення в постійне джерело загроз безпеці ЄС.
25 серпня 2009 розпочався бурхливий протест проти місії EULEX у Косово в результаті чого було пошкоджено 28 автомобілів ЄС. Атака була організована групою під назвою Vetëvendosja («Самовизначення») у відповідь на співпрацю поліції EULEX з Сербією і її дії в Косово. Існує обурення по відношенню до здійснюваних повноважень місії ЄС у Косово. У вересні 2012 року, мандат EULEX був продовжений до 2014 року.
Довгостроковий характер місій ЄС на Балканах свідчить про те, що проблеми в цьому регіоні далекі від свого остаточного вирішення. Однак те, що їх врегулювання на даний момент знаходиться в політичні й та економічній, а не у військовій площині — багато в чому заслуга діяльності європейських фахівців та політиків, які були задіяні до миротворчих місій ЄС.
2.2 Пострадянський простір
Зони «заморожених конфліктів» та потенційної нестабільності, виникли у процесі розпаду Радянського Союзу, також як і проблемні регіони на південь від ЄС. Але і тут присутність Євросоюзу носить допоміжний характер і поки не може надавати визначального впливу на процеси стабілізації і мирного врегулювання.
15 вересня 2008 р. Рада ЄС постановила розгорнути автономну цивільну моніторингову місію в Грузії під назвою Феміда. Місія Спостерігачів Європейського Союзу (МСЄС) в Грузії в рамках ЄС з загальної політики безпеки та оборони розпочалася 1 жовтня 2008 року чисельністю в 200 чол., відповідно до домовленостей, викладених в угоді від 8 вересня 2008 року. До 2011 р. до складу місії входило близько 300 чол. За кількістю спрямованих на роботу в складі місії спостерігачів лідерами є Німеччина (30), Румунія (27), Польща (18), Швеція (17), Франція (16), Італія (15).17 вересня 2008 р. Хансйорг Хабер <#"justify">·моніторинг та аналіз ситуації, пов’язаної з процесом стабілізації;
·сприяння зниженню напруженості шляхом підтримання зв’язків, полегшення контактів між сторонами та інші заходи зі зміцнення довіри.
Враховуючи припинення місій ООН і місії ОБСЄ зі спостереження, МСЄС зараз є єдиною міжнародною місією зі спостереження в Грузії. Це призвело до зростання значущості діяльності МСЄС.
Наглядова місія в Грузії виконує свої завдання досить ефективно. ЇЇ присутність забезпечує зниження напруженості, сприяє поширенню об‘єктивної інформації про події в зоні конфлікту, створює можливості для оперативної комунікації на робочому рівні між конфліктуючими сторонами. МСЄС вніс і продовжує вносити значний вклад в області стабілізації та нормалізації ситуації в Грузії.
У липні 2009 року мандат місії був продовжений ще на один рік до 14 вересня 2010 року, 14 вересня 2012 року він був продовжений ще раз до 14 вересня 2013 року.
Місія діє до теперішнього часу.
Російсько-грузинська війна розпочалася навколо збройного протистояння в Південній Осетії у серпні 2008 <#"justify">З 1 грудня 2005 р. на кордоні між Молдовою і Україною розпочала свою роботу прикордонна місія ЄС, яка була створена у відповідь на спільний лист Президентові Молдови та України. В роботі місії також беруть участі Грузія, Казахстан і Таджикистан. Штаб-квартира операції знаходиться в Одесі.
Її мандат полягає в підвищенні потенціалу молдавських і українських прикордонних та митних служб з попередження та виявлення контрабанди, торгівлі товарами і людьми, митне шахрайство, шляхом надання консультацій та навчання. Місію в Україні / Молдові можна віднести до числа успішних. Завдяки її діям якість контролю на кордоні зросла, були досягнуті домовленості про уніфіковані митні процедури, до яких був забезпечений доступ, в тому числі, для жителів Придністров’я. Місія допомагає нормалізувати життя людей в регіоні в умовах, що склалися, що саме по собі важливо, але не усуває невизначеність, пов’язану зі статусом Придністров’я, а саме ця проблема може призвести до нових сплесків нестабільності в майбутньому. Мандат місії був продовжений двічі — в 2007 і 2009 роках. Згідно з останніми угодами між ЄС та урядами Республіки Молдови та України місії було продовжений до 30 листопада 2011 року.
На пострадянському просторі існують і інші проблемні зони, де присутність ЄС гіпотетично може виявитися доречним. Найбільше занепокоєння нині викликає ситуація навколо Нагірного Карабаху, де не вдається досягти домовленостей про організацію міжнародної миротворчої місії. Але найбільш реалістичним завданнями для ЄС видається розширення його ролі там, де місії вже засновані.
2.3 Азія
Не залишається без уваги ЄС і регіон Азії, який насичений численними політичними і військово-політичними конфліктами. Сприяння ЄС у врегулюванні конфліктів як і в інших регіонах переважно носило допоміжний характер.
У липні 2005 р. була запущена цивільна місія з антикризового управління ЄС в Іраку (EUJUST LEX-Ірак). Вона проводиться у рамках Спільної політики безпеки і оборони. Основною метою є зробити свій внесок у зміцнення безпеки та сприяння розвитку системи верховенства закону. З жовтня 2011 року, глава EUJUST LEX-іракської місії є бригадний генерал Ласло Huszar <#"center">2.4 Близький Схід
Зона арабо-ізраїльського конфлікту займає особливе місце серед невирішених міжнародних питань. Велика частина протиріч безпосередньо зачіпає відносно невеликі групи населення регіону. Територіальні суперечки також ведуться відносно на дуже невеликих територіях. Але на об‘єктивні розбіжності нашаровуються релігійні та світоглядні суперечки, які істотно ускладнюють мирне врегулювання. Більшість провідних світових держав сходяться на думці, що найважливішим елементом мирного плану є поява життєздатної Палестинської держави.
Саме цьому процесу намагається сприяти ЄС. У листопаді 2005 р. була заснована поліцейська місія ЄС у прикордонні точці Рафах, під кодовою назвою EU BAM Рафах, для контролю за діяльністю цього пункту перетину кордону. Вона також повинна сприяти становленню органів поліції на території Палестинської автономії.
На 2011 р. до складу місії ЄС входять 53 експертів з ЄС і 33 місцевих співробітника.1 жовтня 2012 полковник Франческо дель Поццо Бруззель був призначений главою місії. ЇЇ співробітники розміщені в штаб-квартирі в Рамаллі і в офісі в Єрихоні. Поряд з країнами ЄС у роботі місії беруть участь Норвегія і Канада. В ході роботи місії здійснюється передача палестинської поліції необхідного обладнання. У сферу компетенції місії входять не тільки питання організації поліцейської служби, але й більш широке коло проблем розвитку палестинської юстиції. Є підстави говорити про те, що робота місії сприяє підвищенню професійного рівня палестинської цивільної поліції. Власне питаннями реформи найважливіших органів безпеки в автономії займаються США. Мандат цієї місії триватиме до 30 червня 2013 року.
З приходом до влади руху ХАМАС пов’язані і проблеми ще однієї операції ЄС. Місія на прикордонному переході Рафах — Єдиному офіційному переході між Єгиптом і сектором Газа — була заснована в кінці 2005 р., після виведення з території сектора ізраїльських військ і поселенців.
Завданням місії є контроль за дотриманням на КПП (контрольно-пропускний пункт) досягнутих між Ізраїлем і Палестиною домовленостей, що регламентують його повсякденну діяльність. Основна увага при цьому приділяється питанням боротьби з незаконною міграцією, контрабандою зброї, наркотиків і вибухових речовин. До складу місії входять близько 70 поліцейських. Безпосереднє керівництво нею здійснює генерал-майор італійських карабінерів П. Пістолезе. Діяльність місії включала в себе як моніторинг того, що відбувається на переході, так і навчання місцевих співробітників прикордонних і митних служб, надання обладнання для облаштування переходу. Незважаючи на закриття КПП Рафах у червні 2007 року після захоплення влади в секторі Газа бойовиками руху ХАМАС, керівництво Євросоюзу заявило про готовність продовжити проведення місії, особливо відзначивши важливість як найшвидшого відновлення діяльності КПП насамперед в інтересах запобігання гуманітарній катастрофі в цій частині Палестинської автономії. Це положення зберігається до теперішнього часу. До початку 2011 р. їх чисельність скорочена до десяти представників ЄС і десяти місцевих співробітників. Місцем перебування місії в даний час є ізраїльський середземноморський район Ашкелон. Відмова від повного згортання місії повинна була символізувати, що ЄС продовжує сподіватися на майбутнє зменшення політичних протиріч, які призвели до призупинення її діяльності.
Незважаючи на всі зусилля світової спільноти ситуація на Близькому Сході залишається вкрай напруженою. Немає підстав припускати, що існуючі ізраїльсько-палестинські суперечності вдасться вирішити в осяжному майбутньому. Євросоюз, і як посередник у мирному врегулюванні, поки грає досить скромну роль в регіоні. Існуюче на Близькому Сході положення сприймається в ЄС як ще один «заморожений конфлікт», де досягнення дипломатичних домовленостей має передувати можливому розширенню миротворчості.
2.4 Африка
Сусідній континент Європи, населення якого перевищує мільярд людей, а соціально-економічний розвиток залишається доволі низьким, не може не викликати занепокоєння ЄС. Автократичним країнам Південної Африки, сусідам ЄС по Середземномор’ю, донедавна була характерна досить стабільна внутрішня ситуація, і вони суперечили втручанню ЄС у їх внутрішні справи. Відповідно участь ЄС у вирішенні африканських проблем було повязано з більш віддаленими країнами континенту.
Першим прикладом використання в Африці нових можливостей ЄС, які зявилися з розвитком ЄПБО, стала воєнна операція «Артеміда, яка проводилася в червні-вересні 2003 р. в Демократичній Республіці Конго. Тоді з завершенням другої конголезької війни, стало можливим створення перехідного правління країни з участю груп, які раніше ворогували між собою, в протистоянні яких брали участь і сусідні держави. У своїх діях ЄС спирався на Резолюцію 1484 СБ ООН. Головна роль в операції належала Франції, яка взяла на себе організацію командування і формування основного контингенту задіяної сили. Головним завданням миротворців, чисельність яких нараховувала 1400 чол., стала взаємодія з місією ООН, яка розгорнулася в цій країні ще в кінці 1999 р., для забезпечення безпеки десятків тисяч біженців в районі міста Бунія — центр провінції Ітури, яка до травня 2003 р. залишалася під контролем угандських військ. При цьому половина складу місії знаходилася не в Ітурі, а в резерві, в районі міста Єнтеббе. Завдання місії було виконане, були створенні умови для повернення значного числа біженців в місця постійного проживання.
Розгортання повноцінної військової операції Євросоюз здійснив в Республіці Чад та Центральноафриканській Республіці (ЦАР). Ініційована в січні 2008 р. і тривала до березня 2009 р. операція була санкціонована Резолюцією 1778 Ради Безпеки ООН і являла собою складову частину зусиль ООН щодо нормалізації становища в тих районах Чаду і ЦАР, де утворилися табори з більш ніж двохсот тисяч біженців з Дарфура. У Чаді ЄС довелося зіткнутися з безліччю проблем. Крім країн ЄС в операції взяли участь Росія, Албанія і Хорватія. Весь персонал місії склав близько 3700 чол. Для Росії це був перший досвід сприяння операції ЄПБО. Хоча проблема біженців, положення яких повинна була поліпшити операція ЄС, зберігається, Євросоюз досить швидко завершив місію і передав відповідальність ООН. 14 січня 2009 Рада Безпеки ООН одноголосно прийняла резолюцію 1861, в якій стверджує розгортання МІНУРКАТ-ООН — місію, що бере на себе відповідальність від європейських сил.
З організаційної точки зору місія в Чаді / ЦАР зовні виглядала успішно, проте до неї можна пред’явити і чимало претензій. Ефективність забезпечення за її допомогою безпеки біженців викликає сумнів, виникало безліч розбіжностей між ЄС та ООН, остання виступала за продовження діяльності місії ЄС.
ЄС вирішив в лютому 2008 року розгорнути місії на підтримку реформи сектора безпеки в Гвінеї-Бісау (ЄС РСР Гвінея-Бісау). ЇЇ завдання полягало у сприянні створення умов для впровадження військової реформи, консультування та організація навчання. Місія була проведена в партнерстві з владою Гвінеї-Бісау.
скромна участь ЄС не вплинула істотно на політичний процес в країні і на обстановку в її збройних силах. Операцію довелося згорнути через військовий переворот в країні. Але і ця мікро-місія в невеликій країні (1,6 млн. чол. населення) дозволила Євросоюзу витягти важливі уроки. При її плануванні та реалізації було допущено чимало помилок, які не дали організувати щоденну спільну роботу представників ЄС і державних органів Гвінеї-Бісау. Аж до завершення місії її так і не вдалося повністю укомплектувати. Місія завершила свою діяльність в червні 2010 року.
Європейський союз стурбований різким збільшенням числа випадків захоплення суден піратами біля берегів Сомалі. 2008 р. Радою міністрів ЄС започатковано першу в історії Євросоюзу військову морську операцію по боротьбі з піратством біля берегів Сомалі (EU NAVFOR «ATALANTA). Крім країн ЄС в число її учасників увійшли Хорватія і Норвегія. Штаб операції розташований в британському Нортвуді. Сукупний персонал «Аталанти» становить близько 1800 чол
Згідно мандату РБ ООН, ЄС NAVFOR — Операція Аталанта проводить:
·стримування, запобігання і припинення актів піратства і озброєного розбою біля узбережжя Сомалі;
·захист суден Всесвітньої продовольчої програми <#"justify">У той же час, країни ЄС стикаються з істотними труднощами в тому, що стосується долі затриманих піратів, провину яких непросто довести у відповідності зі стандартними судовими процедурами.
Після запуску ЄС NAVFOR — Операція Аталанта в грудні 2008 року, операція продовжує успішно виконувати свою місію і сприяє підвищенню безпеки на морі біля узбережжя Сомалі і в Індійському океані. Рада ЄС прийняла рішення продовжити роботу до грудня 2014 року.
Проведення місій ЄС в Африці визначається стратегічною важливістю сусіднього континенту, але як на початку 2000-х рр., так і сьогодні, зберігаються серйозні сумніви в тому, що участь Євросоюзу може надати по-справжньому значний вплив на процеси, які відбуваються на сусідньому континенті. Навіть найбільші операції ЄС в регіоні вкрай незначні порівняно з численними офіційними і неофіційними збройними формуваннями, що діють в африканських країнах, масами біженців та населенням, що живе за межею бідності.
3. Проблеми та досягнення миротворчих операцій ЄС
Протягом багатьох десятиліть Європейський союз сприймався лише як глобальна економічна сила. Але за останні 20 років він перетворився на самостійний політичний центр сили в міжнародних відносинах. Безсумнівно, етапною подією на цьому напрямку стало прийняття Європейської стратегії безпеки, яка по суті є заявою Євросоюзу про намір бути світовим політичним актором. Протягом першого десятиліття XXI в. країни ЄС намагалися з’ясувати для себе, наскільки корисними можуть виявитися нові можливості, що з’являються в міру розвитку механізмів ЄПБО / ЗПБО. У ряді випадків (на Балканах, після 2008 р. В Грузії) цей потенціал виявився доречним і навіть незамінним при вирішенні реальних проблем.
ЄС накопичив значний досвід прямої участі у врегулюванні конфліктів, як в якості учасника дипломатичних переговорів, так і організатора миротворчих зусиль безпосередньо в зоні конфлікту. З 2003 р. Євросоюзом було розгорнуто 25 миротворчих операцій, включаючи 17 цивільних або змішаних цивільно-військових операцій, 9 з яких здійснюються по сьогодні.
Виключно військовий характер носять тільки операція «Алтея» в Боснії та Герцеговині, де ЄС взяв на себе функції, що раніше виконувалися НАТО, і «Аталанта», що проводиться з 2008 р. проти сомалійських піратів в Аденській затоці.
Великою заслугою для ЄС стало втручення Нобелівської премії миру у 2012 році. Нобелівський комітет оцінив зусилля ЄС в обєднанні старого світу, відновленні стабільності на Балканах та в Східній Європі.
«Норвезький нобелівський комітет хотів би зосередитися на тому, що розглядають як найбільше досягнення ЄС: успішна боротьба за мир та примирення народів, демократію та права людини. Внесок Євросоюзу в стабільність допоміг перетворити Європу з континенту війни на континент миру, — сказав голова Нобелівського комітету Торбйорн Яґланд.
Диплом та премію розміром більше 1 мільйона доларів представникам Євросоюзу вручили 10 грудня в Осло.
ЄС може стати одним з перших великих утворень на світовій арені, якому вдасться трансформувати європейську систему безпеки, застарілі військові структури, що сформувалися в роки холодної війни, в нову систему безпеки в Європі, призначену виключно для реалізації завдань кризового регулювання і для боротьби з асиметричними загрозами. Такий підхід не тільки дозволить Євросоюзу значно підвищити свою конкурентоспроможність, але і буде сприяти стабілізації міжнародної системи в цілому.
Разом з тим, механізми кризового регулювання в ЄС та його оперативні можливості не завжди і не в усьому відповідають тим амбітним цілям, які проголошуються Брюсселем у багатьох офіційних документах.
Практичний досвід миротворчості Євросоюзу розкрив ряд серйозних недоліків. За відсутності належних ресурсів та впливу, миротворчі операції ЄС не завжди досягають певної ефективності. У кризових ситуаціях, держави не завжди схвалюють втручання ЄС. Також до проблем миротворчої діяльності ЄС можна зарахувати:
неповороткість його керівних органів;
неспіввідношення сил і засобів, які виділяються різними членами Євросоюзу, недоліки координації між ЄС та НАТО.
Маючи повну інформацію про прийняті рішення Європейським Союзом у спільній миротворчі місії, в свою чергу НАТО може не надавати звітів про свої дії.
Зберігається відставання переважної більшості членів Європейського Cоюзу у сфері високих військових технологій — у створенні засобів радіоелектронної боротьби та військової електроніки; високоточної зброї; супутників, що забезпечують управління, зв’язку і розвідки; комплексів забезпечення стратегічної мобільності, насамперед, військово-транспортних літаків.
Розвиток військової складової ЄС залишається найважливішим напрямком для вирішення завдань кризового регулювання, проведення військових і змішаних операцій. Разом з тим, курс ЄС на набуття автономного військового потенціалу вирішення конфліктів вимагає одностайності його держав-членів. Поки всередині Європейського Союзу залишається поділ на «атлантистів» і «європеїстів», на «Стару» і «нову» Європу ні ЄС, ні НАТО окремо не зможуть бути ефективними структурами. У багатополярному світі тільки єдиний загальноєвропейський центр сили може впоратися з існуючими викликами, стати серйозним суб’єктом світової політики і ефективно проводити політику багатостороннього співробітництва зі своїми партнерами.
Разом з тим очевидно, що більшість операцій могли б бути не менш успішно проведені під керівництвом ООН або, в окремих випадках, НАТО.
Отже, слід враховувати, той факт, що Євросоюз не єдина і далеко не основна організаційна структура у сфері миротворчої діяльності, але досвід у цій сфері сприятиме у становленні її ролі як важливого політичного гравця у міжнародному середовищі.
Висновки
Питання регіональної стабілізації є одними з пріоритетних для Європейського Союзу, адже збільшення числа кризових регіонів і ескалація існуючих конфліктів можуть бути реальними загрозами для ЄС. Проблеми нестабільного регіону можуть зачіпати країни ЄС, навіть якщо криза розвивається удалечині від Європи, а загроза для однієї з країн-членів може швидко поширитися на весь Євросоюз. Немає сумнівів у тому, що Євросоюз буде вносити свій внесок у вирішення кризових ситуацій.
Здійснено вже чимало зусиль для становлення ЄС як організації, здатної оперативно та ефективно управляти миротворчими контингентами. Розроблено концептуальні підходи, створено спеціальні органи, визначено географічні пріоритети, якими керується ЄС у своїй миротворчій діяльності.
Євросоюз накопичує досвід самостійної підготовки та проведення операцій, покликаних сприяти врегулюванню конфліктів. Масштаб таких операцій невеликий, і в більшості випадків вони поки не стають вирішальним фактором успішного кризового врегулювання. Тому важливим є зміцнювати потенціал, що формується в рамках Спільної політики безпеки і оборони — це певною мірою компенсує брак ресурсів, необхідних у миротворчих операціях.
Для ЄС важливо координувати свої дії в сфері врегулювання конфліктів з іншими міжнародними організаціями, в першу чергу, ООН та НАТО. Легітимність дій Євросоюзу повинна визначатися рішеннями Ради Безпеки ООН. Як показує досвід, саме такі операції мають найбільший шанс на успіх.
Конфлікти всередині Євросоюзу через біженців з Північної Африки, наростаюча напруженість між корінними європейцями та іммігрантами-мусульманами, зростання популярності праворадикальних партій в ЄС, — саме ці явища являють найбільш велику небезпеку для розвитку європейської інтеграції та Європейського Союзу як нового центру «м’якої сили» в міжнародних відносинах. Європейський союз повинен знайти правильний баланс між вірністю своїм основоположним принципам та ефективністю у відображенні нових викликів.
список використаних джерел та літератури
1. EU-NATO Declaration on ESDP (December 16, 2002). — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: HTTP: < // www.nato. int/shape/news/2003/shape_eu/se030822a. htm>. <HTTP://www.nato.int/shape/news/2003/shape_eu/se030822a.htm.>
. The Petersberg Declaration, the Western European Union Council of Ministers. Bonn,19 June1992. Declaration II.4. — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: <HTTP://www.weu. int/documents/920619peten. pdf>.
. Berlin Plus agreement (March 17, 2003). — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: < HTTP://www.nato. int/shape/news/2003/shape_eu/se030822a. htm >
. Спільна політика безпеки та оборони. Міністерство оборони України. — [Цит. 2012, 14 грудня]. — Доступний з: < HTTP://www.mil.gov.ua/index. php?&part=euintegration&sub=evrop_polit >.
. European Union Rule of Law Mission in Kosovo. — [Цит. 2012, 14 квітня]. — Доступний з: <HTTP://en. wikipedia.org/wiki/European_Union_Rule_of_Law_Mission_in_Kosovo>.
. European Security and Defence Policy. THE FIRST 10 YEARS (1999-2009). — [Цит. 2012, 14 грудня]. — Доступний з: < HTTP://www.iss. europa. eu/uploads/media/ESDP_10-web. pdf >.
. Офіційний сайт миротворчих операцій ЄС. European Union. External actions. — [Цит. 2012, 14 uhelyz]. — Доступний з: < HTTP://www.consilium. europa. eu >.
. Operation Proxima. — [Цит. 2012, 25 грудня]. — Доступний з: < HTTP://fr. wikipedia.org/wiki/Op%C3%A9ration_Proxima>.
. НАТО та Європейський союз: співробітництво і безпек. — [Цит. 2012, 23 грудня]. — Доступний з: <HTTP://www.nato. int/docu/review/2007/issue2/ukrainian/art6.html >.
.К. Вовченко. Миротворча діяльність Європейського союзу на Балканах. — [Цит. 2012, 3 грудня]. — Доступний з: <HTTP://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2012_58_dod/Gileya58d/P8_doc. pdf >.
. Гелетій М. Сучасна ситуація в регіоні Західних Балкан: криза триває. — [Цит. 2012, 5 грудня]. — Доступний з: < HTTP://www.viche. info/journal/392/ >.
. Конфлікт 2001 р. у Македонії та роль НАТО і ЄС у його вирішенні. Історична панорама — збірник наукови праць. — Чернівці, 2009. — Цит. 2012,10 грудня]. — Доступний з: < HTTP://politics. ellib.org.ua/pages-4731.html>.
. Лісабонський договір та юридичне закріплення спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС. Юстініан. — [Цит. 2012, 1 грудня]. — Доступний з: <HTTP://justinian.com.ua/article. php? id=3567>.
. Европейский Союз и региональные конфликты / Отв. ред. — Н.К. Арбатова, А.М. Кокеев. — ИМЭМО ран — М., 2011. — 143 с.
. Білоцький С.Д. Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — №2. — С.56-61
. Sari A. Status of Forces and Status of Mission Agreements under the ESDP: The EUs Evolving Practice // European Journal of International Law. — 2008. — № 19 (1). — Р.67-100.
. Кашкин С.Ю. Европейский союз: Основополагающие акты в редакции Лиссабонского договора с комментариями. — М.: Издательство «ИНФРА; М», 2008. — 754 с
. Моніторингова місія Європейського Союзу в Грузі. Європейський простір. портал про європейського громадянського суспільства України. — [Цит. 2012, 25 грудня]. — Доступний з: <HTTP://eu. prostir.ua/news/23044.html>.
. ЗМІ: Євросоюз стежитиме за ситуацією в Абхазії і Південній Осетії за допомогою супутника. — [Цит. 2012, 14 грудня]. — Доступний з: < HTTP://news. bigmir.net/world/209676 >.
. До складу місії ЄС у Південній Осетії та Абхазії увійдуть спостерігачі Франції, Німеччини та Італії. Хрещатик. газета київської міської ради. — [Цит. 2012, 14 грудня]. — Доступний з: < HTTP://kreschatic. kiev.ua/ua/3565/news/1221477195.html>.
. Місія ЄС з прикордонної допомоги Молдові та Україні. — [Цит. 2012, 27 грудня]. — Доступний з: < HTTP://www.eubam.org/ua/ >.
. Операція Європейського Союзу «АТАЛАНТА. Міністерство оборони України. — [Цит. 2012, 14 квітня]. — Доступний з: < HTTP://www.mil.gov.ua/index. php? part=peacekeeping&lang=ua&sub=atalana>.
. African Union/United Nations Hybrid operation in Darfur. — [Цит. 2012, 14 квітня]. — Доступний з: <HTTP://www.un.org/en/peacekeeping/missions/unamid/facts. shtml >.
. Павлюк Т. Еволюція політики ЄС щодо Західних Балкан. — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: <HTTP://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Slv/2011_12/st50. pdf
. Целуйко О. Політика Європейського Союзу у військовій сфері. — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: <HTTP://dspace. univer. kharkov.ua/bitstream/123456789/2421/2/%D0%A6%D0%B5%D0%BB%D1%83%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%92. %D0%9E. pdf <HTTP://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/2421/2/%D0%A6%D0%B5%D0%BB%D1%83%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%92.%D0%9E..pdf>>
. Стародуб Т. Сучасна архітектура європейської системи безпеки: тенденції, виклики та перспективи інституціоналізації. — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: < HTTP://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Grani/2011_4/36. pdf>.
. Лауреатом Нобелівської премії миру 2012 року став ЄС. — [Цит. 2012, 3 грудня]. — Доступний з: HTTP://gazeta.ua/articles/politics/_laureatom-nobelivskoji-premiji-miru-2012-roku-stav-es-a-ne-timoshenko/460618
. Боснійська війна. — [Цит. 2012, 3 грудня]. — Доступний з: <HTTP://uk. wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0 <HTTP://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0>>.
. У Азії загострюється конфлікт за острови поміж двома провідними державами світу. — [Цит. 2012, 1грудня]. — Доступний з: <HTTP://expres.ua/news/2012/09/11/73231>.
